Документи

https://docs.google.com/document/d/11socn5f95_dUzP2gU2aqq45TPASK9pyVbk8ka1sMY6s/edit

Центр дитячої та юнацької творчості

Новомиколаївського району  Запорізької області

КРАЩЕ КРАЄЗНАВЧЕ ОБ′ЄДНАННЯ

ЗВІТ

ДВОДЕННОЇ ЕКСПЕДИЦІЇ ГУМАНІТАРНОГО КРАЄЗНАВСТВА ЕТНОЛОГІЧНОЇ СПРАВИ

«ПОРУЧ  ПОЄТ , МИТЕЦЬ – ІВАН МАНЖУРА»

                                                 

                                                 Керівник групи  Кучерява І.А.

                                                 

                                                  Учасники: гуртківці гуртку

                                                  «Туристичне багатоборство»

2011р

Метою експедиційної подорожі є:

-         ознайомлення з побутом 1850-1900рр.

-         вивчення  мовлення того часу  за допомогою книжок                  І. Манжури.

-         Популяризація етнографії рідного краю

Напрямок експедиції – етнографія рідного краю.

Невелика пішохідна прогулянка Українським степом приведе насдо с. Рубанівське. Протяжність подорожі в одному напрямку відс. Новоіванківка дос. Рубанівське ледь перевищує 6км.(Пішохідна частина зв'язана з тим, що відсутній транспортний зв'язок з маленьким сусіднім селом.)

З м.Запоріжжя добратися можно ел.поїздом два рази на добудо ст.Письменно, але і тут пішохідна прогулянка забезпечина.

Потрібне мінімальне спорядження(палатка, спальник, комплект кострового з розрахунку групи). При відсутності спорядження за символічну жертву на храм мешканці церкви приймуть  Вас в вечірній школі, та й не треба бідкатись про харчування.Краєзнавчим- етнографічним об'єктом є церква в с.Рубанівське.(Тут жителі церкви відбудовують побут, збирать речі колишніх часів, та зберігаюь хатинку поєта І.Манжури, видають його не видані твори).

Параметри експедиції

Ділянка маршруту	Довжина маршруту	Цікаві об'єкти	Район походу	тривалість		Термін  проведення
				загальна	Ходових
пішохідний	18	Церква с. Рубанівське	Новомиколаївський р-н  Запорізької області	2дні	5год	26.06.2011 – 27.06.2011

Нитка пішохідного маршруту:

Новоіванківка– церква в с.Рубанівське- с. Граничне  

Данні учасників експедиції

П.І.Б.	Рік народження	обов'язки в поході	Туристський досвід	Контактна інформація
Кучерява Ірина Анатоліївна	1974	Керівник	У. Iк.с. Крим	Смт. Новомиколаївка Вул.Леніна ,35
Павелко Леонід Анатолійович	1960	Зам.кер		Смт. Новомиколаївка Вул.Леніна ,35
Краснов Костянтин	1998	Казначей		Смт. Новомиколаївка Вул.Леніна ,35
Бородавченко Олександр	1999	Історик		Смт. Новомиколаївка Вул.Леніна ,35
Рибаченко Максим	1998	Фотограф		Смт. Новомиколаївка Вул.Леніна ,35
Боміс Інга	1998	Топограф	3ст ск	Смт. Новомиколаївка Вул.Леніна ,35
Макогон Вадим	2002	Ремонтник		Смт. Новомиколаївка Вул.Леніна ,35
Маслак Лілія	1997	Літописець		Смт. Новомиколаївка Вул.Леніна ,35
Соседко Мая	1999	краєзнавець		Смт. Новомиколаївка Вул.Леніна ,35

Учасники експедиції

Оглядова карта - схема  подорожі

ВІДОМОСТІ ПРО РАЙОН ПОДОРОЖІ

- Новомиколаївський район адміністративна одиниця Запорізької області України

Дата заснування 1943р

На 1.12.2008р

- «Новомиколаевский район - административная единица Запорожской области Украины

Населення - 17500

Площа - 920 км²

Розташований район в північно східній частині Запорізької області

Географічне положення

Район розташований на кордоні двох областей - Донецької, Дніпропетровської.

Поверхня района – хвилясто рівнинна, подекуди  п овраги та балки.

До подорожі вирушаємо о восьмій годині ранку.Саме в цей час вирушає автобус дос. Новоіванківка вартість квитка 7гривень .Та вже за двадцять хвилин прибуваємо до с. Новоіванківка. (тут ,у місцевих жителів, поповнюємо запас води та рушаємо в дорогу, поки не стало зовсім спекотно. Рухатись степом цікаво, а посеред полів ....  . Через 2.5км потрапляємо в с. Трëмсино.

   Дозволимо собі маленьку розповідь про назву села.

« За часів розпаду Запорізької Січі козаки поселяються на колишніх зимівниках . Ось і вцьму селі оселяються три брати, а по дорозі підбираютьнемовля у жебрачи ,якій вже не вижити. Так і трапилось що ця дитина стала їм сином. А односельці говорили що він був трëм син»

Звідси наша дорога проходить на північ до с. Рубанівське.

Свою назву село отримало від прізвища Рубан також колишнього козака.(доречі, на території церкви куди ми мандруємо,зберігається могила нащадка козака).

Церкву заснувала поміщиця і ось деяка розповідь з історії заснування:

« За часів Екатерини II землі  починають продавати  і сім'я поміщиків рятуючи голову родини від тяжкої хвороби переїзджає  в ці краї , але не судилося тут поправити здоров'я і голова родини помирає. А незабаром мати ховає своє дитя. Вирішивши що на ній ,якесь проклятя Катерина вирушає в подорож до Ерусалиму. Сходячи з човна до її ніг припадає простолюдин і голосно гомонить « мать егуменья Елизавета» Спочатку заперечуючи слова ,а замислившись на святій землі Катерина вирішує почати будівництво монастирю. Приїхавши на батьківщину спочатку будує цегельний завод в 1830р випрошує землі в розмірі 100га. Для початку будівництва жіночого монастиру . А вже в 1855р починає постійно діяти монастир з 105 послушницями , при монастиру знаходиться чотири річна школа для місцевих жителів. Та коли храм перестає вміщувати всих бажаючих на празники починається будівництво приходу і в 1903р відчиняються двері церкви. Батюшка запрошений з Пітера за імям Олександр. За часів зхнищення церков в 1925р. Батюшку на порозі церкви розстріляли червоноармійці. За декілька днів загинула і матінка егуменья. Місцеві жителі в ночі ховають в підвалі церкви батюшку, а для матінки поблизу церкви будують склеп проводять поховання та зрівнюють місце з землею. Поховання матінки та батюшки знайшли в 1996р по розповідям послушника із Київської лаври. На данний часв церві знаходяться їхні мощі. Тому місцеві жителі рівняють свою церкву з лаврою.»

Управителем  на землях Елизавети працює Іван Манжура – один із видатних фолькльористів та поєтів. Саме тепер в його зберігшійся хатинкі ми можемо спостерігати дива колишніх часів. Див. додатки фото.

Також була зібрана література (додаток №2)

Проводячи ознайомлення з життєвим шляхом І.Манжури ми з’ясували , він народився 1851р. в заможній родині, але за життєвими обставинами його батьки збанкрутіли. І на своє життя йому доводилось заробляти власноруч. Будучи писемною людиною та знаючи добре математику вір працював в банківській системі того часу. Але за покликом душі він мріяв писати книжки для дітей та малювати картини. Івана Ман журу завжди вражала природа України, а також його цікавив український фольклор. Його життєвий шлях  в 1876. перетинається з сім’єю Басиленків. Він отримує пропозицію бути управителем в їхньому маєтку. Маючи таку посаду, та щедрість оплати своєї праці, а також трохи вільного часу Іван Манжура береться за досить не легку справу, він починає збирати народні пісні, оповідання, байки………   . За свій життєвий шлях назбирує до п'яти тисяч різноманітних народних фольклорних творів. В цей час він має бажання видати свій перший твір, до твору потрібні  ілюстрації . Іван висуває великі вимоги до ілюстрацій – вони повинні бути і дитячими, як його твір, а також повинні передати природу українського степу, та колорит  побуту. За таких вимог він починає малювати картинки до твору сам, та так захоплюється цим видом мистецтва, та починає малювати картини. Його життєвий шлях досить плідний  - зібрані народні твори, написано більше ста творів для дітей, та близько двадцяти оповідань всі вони ілюстровані рукою автора, намальовано двісті шістдесят картин. На своєму життєвому шляху на превеликий жаль було видано чотири твори.(Лише тепер з 1996р його твори виходять в світ) Його життєвий шлях скінчився 1893р… в маєтку Басиленків. За час його управління збудований цегельний завод, який поставляє цеглу для церкви в с.Рубанівське, та жіночого  монастирю в с. Вербовому. Його твори насичені культурною спадщиною, та шанобливим ставленням до бога.

  Читаючи його твори полинаєш до історії, чітко починаєш уявляти ставлення дітей до батьків, та навпаки , їх не ставлення шанобливе  до бога, наскільки треба цінувати рідну природу, та батьківський спадок .

В церкві діти отримують духовні наставини та спілкуються на різні теми з життя.

Читаючи книжки відчуваєш різницю в вимові слів. Тепер так не говорять: 

-         «Скоро коні посідали,

В чисте поле поїжджали»

-«Недоріка та кволенький,

…………………………….,

Так заправський був галган.»

-«Так, що ледве вже водила

Тілько омахом страшним.»

-«Короговки полем мають,

Військо кіньми виграває»

-«Чолом тобі отамане,

Мій лицарю, пане Йване»

-«Попростився, виходжає»

-« Наш лицар мтнувся скоро,

Притаскав оті якраі,

Чи страшеннії гаки,

Уторочив в тороки.

Арканами укрутив….»

-«Ой матусю, це мені,-

Так почав він говорити,-

Мабуть , більш не животіти!»

Така зрозуміла та жвава українська мова. Які цікаві перлини мови раніше можна було почути раніше.

Зразу відчуваєш різницю в вимові , теперішнього часу та минулого. Мова радує нас.

Проходячи подвір’я церкви ми можемо бачити плетений тин повз стежинок.

Враження ока  не передати.

Очі милуються тими речами що навколо – тин, мазані хати, плетені лави, свячена криниця, вишиті рушники, господарі в вишиванках(зберігають культуру  нашого краю). Господарі ласкаво дарують книги Івана Манжури  всим хто цікавиться творчістю.

Від гарних почуттів душа починає бачити все , що свято душі.Одні бачуть красу природи, другі спокій буття, треті починають цікавитись культурою нашого краю.

Сподівання ,на те що в  дітях відтепер закладеться якась святиня дуже велика.

Давайте будемо шанувати, берегти, та збагачувати нашу спадщину.

Література не використовувалась.

Експедиція заснована на спілкуванні з жителями.

                                                             Для застосування на

практичних заняттях

Розробила Кучерява I.А.

 

 

Робота з компасом в поході
Технічні вправи

Ще недавно, до епохи всіляких GPS-ів, орієнтування в поході, якщо тільки не йшлося  вздовж промаркованого маршруту чи завдяки підказкам місцевих жителів, відбувалось за допомогою карти  і компасу. Але і в наші дні питання наявності сильних навиків орієнтування з картою і компасом залишається актуальним, оскільки покази GPS-ів швидше відповідають на запитання "Де ти знаходишся?" і "Якою дорогою ти йшов?", в той час, як у більшості випадків, хотілось би отримати відповідь на питання "Куди йти?". В кінці-кінців, не кожен турист має GPS, і не завжди є достатньо часу для його підготовки до використання в поході, тоді як у випадку "класичного" похідного орієнтування все простіше і швидше - схопив потрібні листи карт та компас - і готовий до навігації.
В даній замітці не ставлю за мету ознайомити читачів з усіма правилами і тонкощами роботи з картою-компасом. На разі хотів би зупинитись тільки на деяких, найголовніших, аспектах роботи в туристичному поході з компасом.
Отже, компасом називається прилад, який вказує напрямок на Магнітний Північний полюс Землі (в дальнішому - магнітну північ) - в північній півкулі, або на Магнітний Південний полюс - у південній.
Основнихтипів компасів існує декілька:
1.Окрема колба (мал. А-1). Звичайно до неї прикріплена рухома шкала. Можлива наявність візирів. Плата відсутня. До цього типу можна віднести також й деякі моделі  бусолей (мал. A-2).
2. Плата з рухомою колбою (мал. B-1). Шкала нерухомо прикріплена до колби. До плати в деяких моделях прикріплене дзеркало з щілиною (B-2).
3. Пальчиковий компас. Колба може бути або нерухомо прикріплена до плати (мал. C - центральна модель), або - якщо на дні колби є лінії (мал. С, моделі зліва і справа) - рухомо.
4. Цифрові індикатори напрямку на магнітну північ (в даній замітці не розглядаються).

Стрілки-вказівники магнітної півночі можуть бути намагніченими (на всіх малюнках, крім E), або немагнітними (наприклад, з пластику) з прикріпленим супермагнітом (мал. E).
До будь-якого типу стрілки може бути прикріплений стабілізатор (мал. E - модель справа), наявність якого, хоч і дещо сповільнює швидкість повороту стрілки, проте покази компаса стають менш чутливими до вібрації (наприклад, під час ходьби). В деяких моделях роль стабілізатора виконує безпосередньо сама стрілка, яку виготовляють широкою - у вигляді  полоски (малюнки  B-1 i C - моделі посередині).
Щоб на маршруті повноцінно користуватись компасом типу 1 (див. приведені в цій замітці вправи), потрібно мати в придачу ще й транспортир, що в похідних умовах є досить незручним.
Компас типу 3 передбачає безпосередній та безперевний контакт "компас-карта" і особливе багатократне перегинання карти, тому так само є незручним у поході. Крім того, з ним складно виконати деякі з приведених вправ.
Магнітна стрілка в компасах з повітряною колбою в руках цілком практично ніколи не заспокоюється, а поставивши компас  на якийсь нерухомий предмет, заспокоєння стрілки настає не швидше, ніж за 20-30 секунд. В поході такий компас, ясна річ, є дуже незручним. 
Час заспокоєння рідинних компасів зі звичайною магнітною стрілкою (мал. A-1, B-1, B- 2, C)  в руці людини, що стоїть, -  2-3 секунди.
Час заспокоєння рідинних компасів з супермагнітом (мал. E) здебільшого дуже короткий - від  0.5 секунд  (швидкі моделі) до 1.5 секунди (стабільні моделі). Хоч точність показів цього типу стрілок (особливо швидких моделей) в середньому трошки нижча  від точності найкращих моделей компасів зі звичайними магнітними стрілками, проте вони є значно менш чутливими до кута нахилу плати до горизонтальної площини. Навіть при значних кутах - 20-25 град. -  відхилення від правильних показів - незначне. Ця стабільність досягається не в останню чергу завдяки тому, що більшість стрілок компасів з супермагнітом підтримуються не однією голкою, а двома - нижньою (несучою) та верхньою (допоміжною). Ці компаси дещо дорожчі від  рідинних зі звичайною магнітною стрілкою - роздрібна ціна може змінюватись в межах 100-150 грн.
Практично всі рідинні компаси, незалежно від типу стрілки, будуть задовільно вказувати на магнітну північ під час ходьби. Якщо би хтось забажав бігти в поході, надайте перевагу стабільним моделям.
Тому, виходячи з повище викладений міркувань, брати в похід рекомендую рідинний компас типу 2 - плата з рухомою колбою ("baseplate") - з будь-яким типом стрілки.
Хоч компасів цього типу є багато сотень, практично всі вони мають, приведені на мал. 1, особливості.

Мал 1.

Для отримання навичок користування компасом типу  плата з рухомою колбою, пропоную виконати декілька навчальних вправ.


Вправа I. Визначення напрямку на магнітну північ.
Вправа виконується, залежно від типу компасу, за 0.5-3 секунди.
Для чого це потрібно в поході?
- Щоб правильно зорієнтувати карту.
Виконання вправи:
Взяти компас в руки горизонтально. Почекати поки стрілка компасу заспокоїться. Червоний (часом фосфорний) кінець компасу вкаже напрямок на магнітну північ.
Жодного відношення до показів стрілки не мають ні кут поворот колби з шкалою відносно стрілки, ні положення плати компасу відносно колби, ні положення самого компасу відносно інших предметів. Іншими словами, як компас, або його частини, не крути,  стрілка завжди має вказувати на магнітну північ.
Можливі помилки:
1-er. Компас не знаходиться в горизонтальному положенні.
Виправлення помилки:  Здебільшого ця помилка виникає в поході під час перебування на схилі. Для критичної оцінки положення компасу відносно горизонтальної площини, проведіть поглядом вздовж схилу, а потім переведіть погляд знов на компас.
Примітка:  Дуже часто в холодних умовах (для гірших моделей рідинних компасів - це нижче +5С, для кращих -  нижче -15С) всередині колби може з‘явитися булька. Також булька з‘являється і в нормальних умовах, коли порушилась герметичність колби. В останньому випадку в холодних умовах булька буде особливо великою (під час ходьби вона може розбитись на декілька менших). Тому в холодну пору бажано носити компас в якмога теплішому місці (наприклад, в кишені на грудях курточки).
Знаходження бульки (бульок) біля одного з країв стрілки погіршує точність її показів, інколи суттєво. Тому, дещо нахиливши колбу, можемо зібрати всі бульки зліва чи справа від стрілки, і тоді вони не впливатимуть на її покази. Не слід забувати, що кожен компас має певний допустимий кут нахилу до горизонтальної площини, в межах якого покази стрілки залишаються незмінними. Для більшості моделей рідинних компасів з магнітною стрілкою це +/- 5-6 град., хоч стрілки деяких моделей починають "заїдати" вже при +/- 3 градусному нахилі, в той же час існують і такі моделі зі звичайною магнітною стрілкою, в яких "заїдання" настає  при +/- 10 градусах.  Більшість моделей з супермагнітом, як вже згадувалось, будуть задовільно показувати на північ навіть при 20-25-ти градусному нахилі. В будь-якому випадку, перед походом треба дослідити, при якому максимальному нахилі до горизонтальної площини дана модель ще буде правильно функціонувати.
2-er. Поблизу компасу є залізні або намагнічені предмети.
Виправлення помилки:  Перед початком роботи з компасом треба переконатись, що подібних предметів поруч немає. Як показує практика, найбільше впливають на покази компасу: наявність поруч (до 20см) ще одного компасу, мобільного телефону (деякі з них до 50см!), гострих предметів (голка, ніж, ножиці - залежно від маси -  до 10-30см). Перебування поблизу залізниці (часом навіть колишньої), біля тріангуляційної вежі, в районі залягання залізної руди - так само впливають на покази компасу.
3-er. За північний край стрілки приймають південний (ймовірність цієї помилки зростає в сутінках, темряві, в стресових ситуаціях).
Виправлення помилки:  Твердо запам‘ятайте, який саме кінець стрілки вказує на магнітну північ; здебільшого - це червоний або фосфорний, або одне й друге одночасно. Але трапляються випадки, коли північний кінець стрілки пофарбований на білий, а південний - на червоний колір  (автор особисто тримав в руках подібні компаси навіть від поважних фірм і в поважних магазинах). В будь-якому випадку, перед використанням компасу на незнайомій місцевості вартує перевірити щойно придбаний компас стосовно того, яка сторона стрілки є північною, а яка південною, у ситуації, де ми твердо переконані в напрямках на сторони горизонту. Не буде зайвим зробити на компасі, чи іншому надійному місці, пам‘ятний напис з цього приводу.


Вправа II. Визначення потрібного азимуту з карти за допомогою компасу.
Вправа виконується за 3-6 секунд.
Для чого це потрібно в поході?
- Використовується в комбінації з вправою III.
В даному випадку компас служить нам як транспортир з деякими, правда, відмінностями.
Загальні зауваження.
1. Відхилення напрямку на магнітну північ (у північній півкулі) від напрямку на істинну (географічну) північ - магнітне схилення - суттєво відрізняється від географічного положення району подорожі.
2. Магнітне схилення для певної місцевості не є постійною величиною і змінюється в часі. В районі Українських Карпат воно змінюється зі швидкістю приблизно 2.5 кутові хвилини в рік в східному напрямку. Це означає, що в даний час напрямок на магнітну північ буде майже на 2.5 градуси східніше від того, що позначений на генштабівській топокарті 1947 року.
3. Перед виконанням вправи  (також і  у випадку реального походу) бажано нанести на карту лінії магнітного меридіану.
4. Можна ігнорувати магнітне відхилення, якщо воно менше точності приладу (компасу) - це  здебільшого 1 град. (не плутайте точність компасу з ціною поділки шкали колби).
5. Лінії магнітного меридіану бажано нанести з інтервалом не менше 3см, щоб в просвіті дна колби можна було побачити мінімум одну лінію.
Примітка:  Теоретично лінії магнітного меридіану можна й не наносити на карту, а просто запам‘ятати магнітне схилення. Тоді величину східного магнітного схилення в деяких випадках (вправа ІІІ) треба буде віднімати від отриманих результатів, а в деяких  (вправа IV) - додавати. Ситуація із західним схиленням - протилежна. Надійно пам‘ятати про це в похідних умовах і стресових ситуаціях - надзвичайно складно. Тому на практиці  ненанесення на карту ліній магнітного меридіану з великою ймовірністю приводить до помилок.
6. Азимутом з точки А на точку B (мал. 2) називається кут між напрямком на магнітну північ і напрямком з точки А на точку B. Зафіксувати цей кут можна двояко:
а) записавши числове значення цього кута;
b) зберігши  положення частин компасу одне відносно  одного, яке отримали в результаті вимірювань. Назвем це "геометричним" азимутом. Даний термін придуманий мною для цієї замітки; при бажанні можемо його назвати як-небудь інакше, наприклад, аналоговим азимутом.
Виконання вправи:   
1. Краєм плати з‘єднуємо точку звідки йдемо (А) з точкою куди йдемо (В), причому туди обов‘язково напрямляємо її довгу сторону.
2. Колбу прокручуємо таким чином, щоб лінії колби стали паралельно до ліній магнітного меридіану, нанесених перед цим на карту.
3. Переконуємось, що "північний" край ліній колби співпадає з напрямком на північ на карті.
Якщо надалі колбу чи плату компасу не крутити, то даний поворот колби відносно плати і буде "геометричним" азимутом  (див. мал. 2).
Примітка:  Якщо в поході користуватись тільки "геометричним" азимутом, наявність шкали колби (див. мал. 1) - не обов‘язкова. Тоді не страшно, якщо числа на шкалі зітруться, або коли, наприклад, на новому компасі  їх не було взагалі.
4. Якщо нам потрібне числове значення азимуту, відповідне число зчитуємо з того місця шкали колби, куди вкаже серединна лінія плати (див. мал. 2).
Примітка:  Запам‘ятати чи записати числове значення азимуту часом вартує навіть у випадках, коли ви збираєтесь користуватись тільки  "геометричним" азимутом, оскільки під час руху по азимуту колбу можна випадково прокрутити відносно плати, особливо, якщо колба не надто щільно  до неї прилягає. Знаючи це число, можна в будь-який момент руху по азимуту, не виймаючи повторно карти, проконтролювати чи виставлений в даний момент на компасі азимут, є тим самим, що й в момент "зняття" його з карти.

Мал 2.

Можливі помилки:
1-er. До точки А приклали довгу сторону плати, а до точки В направили коротку. В результаті азимут буде на 180 град. відмінний від правильного.
2-er. Колбу компасу прокрутили так, що її північна сторона "дивиться" на південь карти.  В результаті, так само, азимут буде на 180 град. відмінний від правильного.
3-er. Внаслідок різних обставин (нерівності поверхні карти, стресової ситуації, поганої освітленості і т.п.) точка А з‘єднується не зовсім точно з точкою В, у результаті і знятий азимут буде в тій самій мірі неточним.
Примітка:  Якщо помилки 1 і 2 зробити одночасно, азимут виявиться правильним. Якщо це трапилося несвідомо - то просто повезло (шанси 50 на 50). Якщо це робилось свідомо - щоб швидше "зняти" азимут, бо ліньки було, наприклад, прокрутити колбу на 180 град. - все ж бажано цього не робити, оскільки подібні наміри зберігаються в "оперативній" (короткочасній) пам‘яті людини, і якщо азимут знімався з тим, щоб по ньому реально йти, то за час руху людина може елементарно про це забути і при повторному використанні того ж азимуту (див. вправу III-4) помандрувати в протилежному напрямку.
Вправа III. Визначення напрямку руху на місцевості за допомогою азимуту, "знятого" з карти, або числового значення азимуту.
Вправа виконується за 3-6 секунд.
Для чого це потрібно в поході?
В комбінації з вправою II:
 - для руху на місцевості без лінійного орієнтира (стежки, дороги, просіки, струмка і т.п.);
 - для визначення (вибору) потрібного лінійного орієнтира з декількох, реально наявних на місцевості;
 - для контролю руху по слабовиражених лінійних орієнтирах;
 - для контролю руху лінійними орієнтирами в умовах обмеженої видимості (в лісі, в тумані, в темряві);
- для ідентифікації віддалених об‘єктів місцевості (вершин, перевалів, населених пунктів і т.п.) з об‘єктами, що позначені на карті.
Виконання вправи:
1а.Знімаємо "геометричний" азимут з карти, як вказано у вправі II-3;
1b.  або виставляємо на колбі числове значення азимуту, відоме з вимірювання, проведеного у вправі II-4, опису походу, чи з інших джерел. Для цього прокручуємо колбу так, щоб напроти серединної лінії компасу стало відповідне потрібному азимуту число.
2. Тримаючи плату горизонтально, чекаємо поки заспокоїться стрілка і повертаємо весь компас (не зрушивши колбу) таким чином, щоб лінії колби стали паралельно стрілці компасу, причому північна сторона ліній колби була зі сторони північного краю стрілки (див. мал. 3-1).
Наскільки точно поставимо лінії колби паралельно стрілці компасу, настільки точно буде визначений напрямок руху на місцевості.

Мал 3-1.

3a. Не повертаючи компас, проводимо поглядом (олівцем, ручкою без залізних деталей і т.п.) по лінії "середина магнітної  стрілки-серединна лінія компасу" і "засікаємо" який-небудь, якмога віддаленіший і якмога виразніший, об‘єкт на місцевості  (С)  в напрямку, який отримали, проводячи поглядом.
3b.  Багато хто цю процедеру проводить так: проводить поглядом вздовж однієї з бокових сторін плати (бокового ребра) і "засікає" об‘єкт на місцевості (C') - див. мал. 3-2 (відстань між точкою С та С' дорівнює половині ширини плати, тому в дальнішому різниці між ними робити не будемо).
Попри простоту цей спосіб має один суттєвий недолік:  коли людина дивиться вздовж довгої сторони плати, вона не може оцінити чи дійсно в цей момент магнітна стрілка паралельна до ліній колби, оскільки буде дивитися на стрілку дещо збоку.
Примітка:  "Засікати" об‘єкт С треба обов‘язково. Якщо цього не зробити, то правильно виставивши азимут і навіть дивлячись у правильному напрямку, людина дуже часто йде не цілком туди. Так само "засічка" об‘єкту  С є корисним у випадку, коли під час руху по азимуту приходиться обходити непрохідні або тяжкопрохідні ділянки місцевості.

Мал 3-2.

4. В умовах обмеженої видимості, дійшовши до точки С, проводимо процедуру п.п. II-3 повторно.
Можливі помилки:
1-er. Не стараймось "загнати" стрілку компасу в потрібне - паралельно до ліній колби - місце. "Заганяння" досягається новачками досить часто не поворотом компасу в горизонтальній площині, а його нахилом відносно цієї площини - тоді стрілку компаса клинить - і вона починає показувати практично туди, куди того забажав турист. Психологічною причиною цієї помилки є те, що деяким новачкам буває складно усвідомити, що відносно великий компас треба повертати довкола маленької стрілки, залишаючи останню в стані "показу на північ", і аж ніяк не навпаки.
Виправлення помилки:  Отже, не стрілку треба "заганяти", а компасом повертати.
2-er.  Досить часто, особливо в стресових ситуаціях, північну сторону ліній колби можуть направити на південь.
Виправлення помилки: Переконаймось, що північна сторона ліній колби знаходиться з північної сторони стрілки.
3-er. Правильно "взявиши" азимут з карти, турист неправильно "засікає" об‘єкт (С) через те, що  дивився на компас дещо збоку, а отже, і починає рухатися в неправильному напрямку.
Виправлення  помилки:  Перед виконанням п. III-3 треба повернутись всім тілом (а не тільки головою!) в сторону, куди вказує серединна лінія компасу (коротка сторона плати, як завжди, має бути повернута до вас). Інколи туристу просто буває ліньки це зробити, і, правильно тримаючи компас, він може рухатись навіть і під кутом 30 град. від потрібного.
4-er. Правильно почавши рухатись, турист, врешті, збивається з потрібного напрямку. 
Виправлення помилки:  В даному випадку людина або забула "засікти" об‘єкт (С), або втратила його поглядом, або перейшла за сам об‘єкт "засічки" (С) і не "засікла" наступний. У будь-якому випадку, треба зупинитись і провести процедуру пп. III.2-3 повторно.
5-er. Неправильно виставлений числовий азимут.
Виправлення помилки:  Вивчити ціну поділки шкали колби перед початком вправи (в більшості випадків - це 2 град). Не забуваймо: літера N - буде означати 0 або 360 град., літера  E - 90 град., S - 180, а W - 270.
Вправа IV. Визначення азимуту на об‘єкт місцевості.
Вправа виконується за 5-10 секунд.
Для чого це потрібно в поході?
- Для ідентифікації віддаленого об‘єкту місцевості (гора, село, долина річки, хребет і т.п.) з відповідним об‘єктом, позначеним на карті.
- Для визначення напрямку на об‘єкти, що не позначені на карті.
- Для визначення свого місцезнаходження на карті:
- зворотніми азимутами з щонайменше двох об‘єктів, відомомих як на карті, так і на місцевості;
- одним зворотнім азимутом з відомого точкового об‘єкту на відомий лінійний об‘єкт;
- методом знаходження на карті лінійного об‘єкту, який за напрямком співпадає з тим лінійним орієнтиром, який вимірюємо. Цей метод дуже ефективний в умовах обмеженої видимості (туман, ніч, густий ліс).
- Для  зйомки ходу.
- Для  технічного опису нитки маршруту.
Виконання вправи:
1a. Тримаючи компас таким чином, щоб довга сторона плати була від нас, повертаємо плату так, щоб лінія "центр стрілки-серединна лінія компасу" вказувала на об‘єкт, на який бажаємо визначити азимут (D).
Точніше напрямимо плату компасу на об‘єкт - точніше буде визначений  азимут.
1b. При бажанні "напрямити" компас на потрібний об‘єкт можемо і дивлячись вздовж однієї з бокових сторін плати (бокового ребра), причому її довга сторона має бути від нас. На думку автора, недолік цього способу той самий, що й описаний у п.III-3b.
2. Тримаючи плату горизонтально, чекаємо поки заспокоїться магнітна стрілка і прокручуємо колбу так, щоб її лінії  стали паралельно стрілці компасу, причому північна сторона ліній колби має стати зі сторони північного краю стрілки компасу.
Від точності виставлення ліній колби паралельно стрілці компасу у великій мірі буде залежати точність визначення азимуту на об‘єкт.
Дане положення колби-плати буде "геометричним" азимутом на об‘єкт D.

Мал 4.

3. Числове значення азимуту буде дорівнювати тому числу, на яке вкаже на шкалі колби серединна лінія плати  (див. мал. 4).
Примітка:  Для якмога точнішого визначення азимуту найбільше підходять компаси з дзеркалами (мал. B-2).
Досить точні результати дає зйомка азимуту вдвох: пункт IV-1a (або IV-1b) виконує одна людина, а пункт IV-2 в той самий час - інша.
Вправа V. Нанесення на карту азимуту, "знятого" на об‘єкт місцевості.
Вправа виконується за 4-8 секунд.
Для чого це потрібно в поході?
- Використовується в комбінації з вправою IV.
Виконання вправи:
1. Знаходимо на карті точку (F), звідки "брався" азимут на об‘єкт (D).
2. Маючи на компасі щойно знятий "геометричний"  азимут, повертаємо весь компас (не зрушивши при цьому колбу з положення отриманого у вправі 4) так, щоб лінії колби стали паралельно до ліній магнітного меридіану, нанесених на карту у вправі II-3. Північна сторона ліній колби має бути повернена до півночі на карті.
Примітка:   Якщо маємо в розпорядженні тільки числове значення азимуту, перед початком виконання п.V-2, прокручуємо колбу так, щоб серединна лінія плати вказала на шкалі колби на відповідне число.
3. Підсуваємо одну з довгих країв плати до точки F на карті і проводимо олівцем лінію через точку F в напрямку довгої сторони плати.
Дана лінія, накреслена  на карту (правильніше - кут між магнітною північчю і цією лінією) і буде азимутом на об‘єкт D з точки F (мал. 5).

Мал 5.

Можливі помилки:
1-er. На карті неправильно визначили точку F.
2-er. Північну сторону ліній колби повернули на південь карти.
3-er. Лінії колби виставили паралельно до ліній північ-південь координатної сітки карти, а не до ліній магнітного меридіану.
4-er. Лінії колби виставили паралельно до ліній "схід-захід" координатної сітки карти (і таке нерідко трапляється).
Примітка: Не забуваймо, що переважна більшість написів на топокарті повернуті до її північної сторони! (за винятком назв річок, хребтів, долин і т.п., які орієнтуються вздовж ліній об‘єкту).
5-er. Лінію азимуту накреслили дещо в стороні від точки F. Помилки подібного типу досить часто залежать від манери людини креслити лінії, і хоч одне таке зміщення великої ролі не грає, але у випадку креслення на карті ходу, "систематична похибка" може акумулюватись, приводячи до суттєвих відхилень, навіть при бездоганно "знятому" азимуті на об‘єкт.
6-er. Лінію азимуту від точки F накреслили не в напрямку довгої сторони плати, а в напрямку короткої.
Примітка:  Якщо помилку 2 і 6 зробити одночасно, азимут виявиться накресленим правильно. Дальніші міркування з приводу даної ситуації аналогічні до приведених у примітці до п.II-3-er.
Вправа VI. Приблизне визначення крутизни схилу.
Вправа виконується за 5-10 секунд.
Для чого це потрібно в поході?
- Для визначення висоти чи довжини схилу (в комбінації з іншими вимірами, які тут не описуються) .
- Просто цікаво знати.
Виконання вправи:
1. Стаємо безпосередньо на схил, крутизну якого визначаємо, або якмога ближче до нього.
2. Повертаємо компас ребром. Дивимося вздовж верхньої бокової сторони плати (бокового ребра), причому, якщо вимірюємо крутизну схилу знизу вверх, то зверху ставимо праву бокову сторону плати, а якщо вимірюємо схил зверху вниз, то зверху має бути ліва бокова сторона плати.
3. Якщо висота схилу, крутизну якого вимірюємо, значно більша за наш зріст (вище 100 метрів по вертикалі), то:
a)  якщо вимірюємо крутизну схилу знизу вверх (див. мал. 6-1), то компас піднімаємо вище рівня очей до такого положення, щоб права бокова сторона плати, яку ми напрямили на найдальшу на даному схилі видиму точку рівно над собою "зійшлася в точку", причому дивимося з короткої сторони плати;

Мал 6-1.

b) якщо вимірюємо крутизну схилу зверху вниз (див. мал. 6-2), то компас опускаємо нижче рівня очей до такого положення, щоб ліва бокова сторона плати, яку ми напрямили на найдальшу видиму точку схилу рівно під собою (Е) (мал. 6-3), "зійшлася в точку".  Дивимося, як завжди, з короткої сторони плати.

Мал 6-2.

4. Якщо висота схилу, крутизну якого вимірюємо, співрозмірна з нашим зростом (по крайній мірі менша від вказаної в п. 3), то вибираємо на схилі який-небудь об‘єкт (Е'), висота якого приблизно така сама, що й наш зріст (мал. 6-3). Якщо ми в лісі, то просто прикидаємо на дереві рівно над або під нами (в залежності від того в якому напрямку вимірюємо схил) точку, висота якої над землею приблизно дорівнює нашому зросту. В ту точку і напрямляємо ліву або праву (в залежності від напрямку вимірювань) бокову сторону плати, а всі інші дії виконуємо як в пп.3a i 3b.

Мал 6-3.

5. Колбу прокручуємо так, щоб її лінії стали строго горизонтально, причому їхня північна сторона має бути напрямлена в сторону зйомки (малюнки 6-1 та 6-2).  Щоб краще оцінити, де ж те "строго горизонтально", можемо, наприклад, дивитись на компас збоку, проводячи поглядом вздовж схилу (по горизонталі), а після цього перевести погляд на колбу; або можемо піднести до колби напівпорожню прозору пляшку з водою (краще з спиртом, бо він має менший коефіціент поверхневого натягу - краї поверхні  "заломлені" значно менше, ніж у води, і бульбашок практично немає), і тоді лінії колби виставляємо паралельно до поверхні рідини.
6. Число, на яке вкаже серединна лінія компасу на шкалі колби, і буде кутом крутизни схилу.


 ЗАПОРОЖСКАЯ ОБЛАСТЬ  НОВОНИКОЛАЕВСКИЙ РАЙОН

ЦЕНРТ ДЕТСКОГО ТА ЮНОШЕСКОГО ТВОРЧЕСТВА

                                                 Руководитель кружка

                                                            спортивное ориентирование

                                                                Кучерявая Ирина Анатольевна

                                             Работу выполнили:

                                 Бомис Инга,

                                        Игнатова Юлия.

март 2010года

      Странички истории для нашего кружка- « турист - ориентировщик» давно уже не новость. Путешествуя  по соревнованиям мы знакомимся с многими людьми и интересуемся теми событиями которые происходили и происходят на данной территории. Знакомясь с «Алеей Славы» г. Запорожья было исследовано много книг о Отечественной войне. Среди их нам в руки попала книга  Майи Ден «Рядовой по имени Иван».

     Читать книгу можно на одном дыхании. Вспоминая рассказы своих родителей о судьбе деда, или прадеда. Из первой страницы книги ты понимаешь что речь идет о нашем земляке . Рассказав родителям, некоторые ,  кто учился в Машиностроительном институте, вспоминают ректора иностранных языков по имени Иван Гаврилович Денисов , и  неугомонные туристы решают познакомиться с человеком которого знают их родители.

    Из книги зная в какой школе учился герой можно было установить адрес проживания в то время

  а далее по цепочке нас дорожка приводит в Запорожскую область Василевский район Плавни пассажирские на улицу Набережную 70. Предварительно договорившись , едем на встречу. Понимая,  что люди уже не молодые  и мы можем потревожить не только их память но и быт решаем , что на встречу поедет один из кружковцев (Бомис Инга) вместе с инструктором ( Кучерявой Ириной Анатольевной).

      Отыскав нужный дом стучимся в дверь. На пороге встречает нас гостеприимная хозяйка – Майя Денисова. Из- порога предупреждая что ее муж уже не молодой и здоровье последнее время не «ах».  Украдкой спрашивает : « а можно мне рассказать о Иване». Так, как в данную минуту муж отдыхает, и ему очень тяжело передвигаться, да, и говорить

.

      От Майи  на достается уникальный рассказ о детстве Ивана Гавриловича, о его школьных днях, о первых действиях вражеских войск на границе не только возле Бреста но и возле Гродно ( там где Иван Гаврилович попал в плен), о после военном нахождении ее мужа в лагере НКВД, о его работе  рядовым учителем , рядовым  старшим преподавателем в ЗМИ, о его работе  «Происхождение названий древних металлов в индоевропейских языках» на соискание ученой степени кандидата наук.  У хозяйки дома мы увидели письма солдат в те первые дни войны, множество карт военных, (даже ту на которой стоят подписи Сталина и Рибентропа), многочисленную переписку с военкоматами, НКВД, и секретариатом Главы государства СССР, а потом и Украины. Собрана величайшая библиотека – книги , статьи и всевозможная переписка которая относится к первым дням Отечественной  войны.

     Но более всего потрясает рассказ о том как писалась книга:

 

      -  простой человек , зимой ,в начале девяностых годов , на кануне 23 февраля,  оказался больным  и просматривая телевизор - на глазах слезы. «Почему ты плачешь» тогда спросила   его жена. Боль и обида в сердце Ивана – ведь он не участник войны, и не может присутствовать на торжественном поздравлении.

  Майя понимая, что муж много не расскажет решает сама докопаться до правды, узнать все что касается Ивана Гавриловича, и добиться ,чтобы он стал участником Отечественной войны . Из этого и начался ее длинный путь .

     Первой была поездка в Гродно в военкомат ,который помог встретиться с женщиной ,проводящей встречи с теми солдатами, кто был в первые дни в окружении. Так ,она узнала в каком батальоне служил ее муж. А далее переписка – ответ такого батальона нет и служить И.Г. Денисов не мог.  Последней инстанцией-  Калиненград  НКВД и  официальное признание Ивана участником войны.

    Более сложно было узнать у мужа , когда и как и с кем он попал в плен, где он находился. Разыскав по всему Советскому Союзу оставшихся в живых «бывших военнопленных» которые были знакомы с Иваном Денисовым , Майе удается организовать их встречу. Откуда и начинаются ее знания о судьбе Ивана Гавриловича в лагерях военнопленных.

    Согласно нового закона призывной возраст был снижен с 21года до 18-19 лет Формально этот закон не касался Ивана Гавриловича т.к. 18 лет ему должно было исполниться только 15 ноября 1939г..Однако волей военкоматского служаки Ивану объявили приказ о возвращении на место постоянного жительства и о его призыве в армию. Отвечая на вопрос в каком роде войск хотел бы служить , Иван , мечтавший стать инженером , попросился в инженерные войска .Так с марта 1940г. он стал рядовым 142 отдельного строительного батальона. Прибил в Себеж  Калининской области, и был направлен в 68 –й Гродненский укрепрайон на новую государственную границу. УР -68 по отношению к строительному батальону был заказчиком , а 142 ОСБ – исполнителем работ по строительству дотов. В течении 1941г. Иван работал на копке котлованов , которые приходилось рыть в ручную и норма доходила до 12кубометров в течении рабочей смены на одного человека. Времени не оставалось на изучение материальной части оружия или приемов обращения с ним, хотя в их роте на 250человек было штук пять винтовок.  Увидев что служба в инженерных войсках никоим образом его инженерно не обогащает, Иван поступает на заочные курсы иностранных языков.

Были оформлены все документы , отправлены в политотдел укрепрайона в Гродно, где на 24 июня было назначено утверждение приема Ивана кандидатом в члены ВКП(б). В субботу 21 июня 1941г. поздно вечером после рабочего дня в роте прошло отчетно – выборное комсомольское собрание.  Был теплый летний вечер, последний мирный вечер, и только со стороны границы доносился сдержанный рокот движущихся строительных механизмов. На самом деле от Сувалок уже в течении нескольких часов двигалась к нашей границе танковая армия и другие подразделения. В туже ночь на рассвете лагерь был разбужен страшным гулом.

В течении дня рота оврагами двигалась в направлении г.Гродно.

Наступления немцев на этом участке не было. Когда к вечеру подошли к городу , он уже был занят фашистами. Германские войска не ввязываясь в боя стремились к Минску  и 28 июня заняли город. Все приграничные войска были окружены захватчиками.

Остатки 142 батальона выходили из окружения из тысячами таких же неорганизованных групп. В одном из боев под Лидой Иван Гаврилович был ранен в нижнюю область живота. Рана загноилась, завелись черви… Еду добывали как могли  , решили что опасности нет , подошли к женщине , попросили поесть . Сопроводив в дом женщина ушла но через несколько минут в дверях появились фашисты с автоматами наготове.. Всего несколько километров Иван не дошел до старой границы . Погнали Ивана и других пленных на станцию Молодечно. Так начался путь военнопленного Ивана Гавриловича Денисова.

   Сменилось несколько лагерей , наконец в июле Иван оказался в лагере военнопленных близ г. Хаммерштейн (шталанг 315).

   Из справки предоставленной Шталангом 315 :

   «Ныне на территории лагеря находится два кладбища , в том числе на территории восточного лагеря, где в 1941-1945г.г. находились советские военнопленные , открытое в октябре 1968г. . По рапортам , на 1.10 42 в лагере находилось 16126 советских военнопленных , на 1.10.43 – 10119чел., на 1.10.44 – 14052чел.., на 1.1.45 – 13267 чел. . Зимой 1941 – 1942гг. смертность исчислялось 20 подводами в сутки. Всего там похоронено 50тыс. человек.»

   В лагере сортировали пленных и по их национальному признаку и отбирали «интеллигенцию»  которую сразу же расстреливали . Иван  в одном из лагерей , возможно в Хаммерштейне , осенью 1941г. получил лагерный номер с двумя восьмерками в пятизначной цифре.

О пребывании Ивана в лагере прочитаете в книге.  Весной   1943 года  судьба подарила счастливый случай – побег.  Побег совершила группа военнопленных .  После трех недель скитания по северной Померании всю группу бежавших поймали немцы.  И вот здесь пригодилось знание немецкого языка обретенного на уроках в школе. Качество  знания языка привело в замешательство немцев.  Удивляясь  постановке речи немцы о многом расспрашивали  их интересовало взаимоотношение  «государство – человек» в Советском Союзе, чему учат в школе, откуда знает немецкую литературу. Его слушали, и обращались как с равным , покуда не доставили в концлагерь , филиал Равенсбрюка – Стаогард – Шециньский. Где ,состоялся суд  и Ивана  поместили в карцер на 21 сутки.  Примерно  к началу мая Ивана перевели из карцера в штрафной барак. Это был лагерь внутри лагеря. Там он встретил  Николая Терещенко , с которым  в июле 1941г. попал в плен. Из лагеря  Ивану помогают пристроится к «этапу в Норвегию» ( приблизительно 500человек) , на грузовом пароходе отправили в Осло. Дорога их была такова: Осло – порт Тронхейм – «Керкпляйн» - расположен на берегу Согфьорда южнее Нарвика на 150 км. Севернее  Северного полярного круга  - Томмернесет.

В августе 1943г во время ливня из лагеря бежало пятеро пленных. В течении всего пути до норвежско – шведской границы беглецы  не разводили огня , из надписей на спичечных коробках Иван понял, что они находятся в Швеции. Ребята вышли на домик , что был туристической гостиницей на территории национального парка Стура – Шефаллет, в книге регистрации постояльцев Иван всех записал по немецки. Утром к домику прибыли полицейские , которые из записи в книге поняли , что перед ними русские. Ребят проводили в поселок Суорва . Откуда их путь продолжался до Йоккмокка. Ивану Гавриловичу запомнились теплые встречи  шведов  которые русским кричали «УРА! БРАВО!», давали еду вещи, деньги. В Йоккмокке поселились в гостинице шведского

Красного Креста.  Через некоторое время ребят переправили в дачное местечко Лизма , а к осени 1943г. там собралось около 500человек бежавших из плена. В Лизме они находились «на правах интернированных» . Интернированным рекомендовали работать и отчислять некоторую сумму  заработка на счет посольства  , как возмещение расходов, а также  какой-то процент перечислялся в фонд помощи детям Ленинграда, блокада которого была недавно прорвана.

   Ребята в Лизме организовали самодеятельность . устраивали

спектакли по Чехову, Иван перевел  на шведский язык песни советских композиторов  «Синий платочек», «Броня крепка»и другие. Ребята рассказывали позже ,что слышали как шведы пели эти песни. Иван тренировался в партерной акробатике , готовил гимнастические номера. Была также создана волейбольная команда, которая принимала участие в национальных играх.

    Иван находясь в Лисме догадывался что не сможет рассчитывать на безграничное доверие к себе после пребывания в плену, а так хотелось получить высшее образование. Размышляя о том , чем заняться по возвращении домой  , Иван обратил внимание на изучение иностранных языков. Так в Швеции он самостоятельно изучил основы английского языка, повторил программу средней школы по шведским учебникам. И кроме того , он невероятно легко научился говорить и писать по- шведски.

     Как только Финляндия вышла из войны , появилась возможность возвращения бывших военнопленных на родину В октябре 1944г. через Выборг все находившиеся в Швеции вернулись в СССР и были помещены в лагерь для интернированных лиц в Г. Калинине. Проходило следствие  многих ребят отправляли на фронт ,дольше всех задержали Ивана

Гавриловича . Первый следователь грозил Ивану освободить только в петлю. Второй следователь не оскорблял , но  выпустил из лагеря к самому Дню Победы, не оставив Ивану никакой надежды на участие в боях.

    Так и остался Иван рядовым. За отвагу проявленную в плену званий не давали, а «рядовому в отставке 2 повышение с годами «не набегает»

От правительства в Норвегии Ивану Гавриловичу был вручен нагрудный знак «Участнику норвежского Сопротивления . 1940-1945гг.»

   В 1945г Иван Гаврилович поступил в Калининский пединститут на отделение немецкого языка. В 1946-1950гг. учился в днепропетровском университете на  английском отделении , по окончании – десять лет учительствовал , ас 1960года – он старший преподаватель кафедры иностранных языков Запорожского машиностроительного института.

   Клеймо «бывший пленный» осталось навечно в советском союзе.

   Мало кто помнит сейчас, что с подачи Денисова  ЗМИ из 1960г. стал одним из первых среди технических вузов ,где была введена защита курсовых и дипломных работ на иностранных языках.

  Денисов И.Г. непрерывно занимался самообразованием, его влекла наука. Когда число освоенных языков перевалило за десяток, на основе этой языковой базы началась серьезная работа в области языкознания. В 1970г.  Иван Гаврилович подал свою работу в Институт языкознания (г. Москва) . По мнению некоторых она « тянула на хорошую докторскую» , но содержащиеся смелые выводы , по мнению «науку предержавших», противоречили положениям марксизма- ленинизма . Защита не состоялась…

   Иван Гаврилович увлекся философией. И живет под девизом        « Ученым можешь не быть , но кандидатом быть обязан»

   Иван  жил по- другому . Чувствуя себя «гражданином другого сорта» . Только с уходом идеологического диктата идеи, теории Ивана Гавриловича вышли на международный уровень. Теперь уже завершена работа над монографией « От  животных криков к мышлению» . Некоторые главы были предоставлены в виде докладов на международных конференциях в университетах США, Польше , а также в Черкассах в 2000 -2001гг.

   В августе 2000г. историческое общество округа Хамарой, на территории которого во время войны находился лагерь военнопленных  Томмернест, оплатило поездку Ивану Гавриловичу в Норвегию. Официальным поводом для приглашения было предстоящее открытие памятника на братской могиле русских военнопленных.

 Памятник был отреставрирован , главным образом, 30-и летним  техником местного стеклозавода Трондом –Инге Матисеном. Его отец в 1943году передал инструмент (плоскогубцы) для побега «пятерки».

В Норвегии издан полный список погибших военнопленных с указанием даты смерти и места захоронения.

В октябре 2001г.  Иван  Гаврилович стал членом Международного общества по изучению происхождения и эволюции языка.

Верится, что высокая оценка его многолетнего труда , данная в юбилейном приказе , только относится по форме к прошедшему времени , а по содержанию – и к будущему.

   Ни таланта , ни стойкости Ивану Гавриловичу не занимать.

   А мужеству и стойкости нам нужно еще учиться.

 2

Відділ освіти, молоді та спорту Новомиколаївської районної державної  адміністрації.

Новомиколаївський Центр дитячої та юнацької творчості.

  

Методичні рекомендації для керівників гуртків «Тістопластика»:

«Ліплення з солоного тіста, як засіб розвитку дитячої творчості ».

        Укладач:

 Керівник гуртка «Тістопластика»

                                                      Чернявська Людмила Олександрівна                      

                                                 

                               смт. Новомиколаївка, 2013 р.

Зміст.

I. Передмова……………………………………………………………………3

II. Основні етапи роботи з тістом……………………………………………..8

II.1. Матеріали та інструменти……………………………………………….10

II.2. Рецепт солоного тіста…………………………………………………....10

II.3. Приготування солоного тіста……………………………………………11

II.4. З'єднання деталей………………………………………………………...11

II.5. Сушіння…………………………………………………………………..11

II.6. Поливання соляним розчином і підрум'янення………………………..12

II.7. Поливання виробів яєчним жовтком.......................................................12

II.8. Розфарбовування…………………………………………………………13

II.9. Лакування………………………………………………………………...13

III. Розробка заняття. Панно «Господарочка»………………………………14

IY. Розробка заняття «Кошик з фруктами і квітами»………………………18

Y. Розробка заняття. «Коти на даху»………………………………………...20

YI. Розробка заняття. «Пугач»……………………………………………….25

YII. Висновки………………………………………………………………….29

YIII. Література………………………………………………………………..34

I. Передмова.

Людина здавна навчилася готувати з борошна і води  коржики. Зараз ми звично купуємо хліб у магазині. А на свята самі печемо пироги, своїми руками ліпимо і випікаємо півників, голубів, рибок і прикрашаємо їх  завитками. А твори прикладного мистецтва з цього матеріалу - зовсім інша справа.

 В сучасному світі високо цінуються вироби, виконані своїми руками. Вироби народних майстрів - унікальні твори мистецтва, які прикрашають наше життя. У народній творчості просліджується  споконвічна тяга людини до краси, бажання розкрити свої творчі здібності. Декоративно-ужиткове мистецтво - джерело особливої дитячої радості в шкільному дитинстві. Дитина відкриває для себе чарівну силу мистецтва і прагне висловити їх у власному «творчому продукті» через  ліплення. При цьому вона  розкриває себе, осягає власні можливості розкриваючи найвищі, рафіновані форми людського споглядання та спеціально культивує здібність інтелектуального уявлення, яка в нижчих формах свого розвитку виникає значно раніше і незалежно від мистецтва, але потім стає тим підґрунтям, на якому постає особлива, художня творчість, інтуїція, фантазія, творче уявлення. Дослідження Б. Прокоповича  доводить, що прилучення дітей до декоративно-ужиткового мистецтва позитивно впливає на результативність патріотичного й естетичного виховання, сприяє розвитку потреби у творчій діяльності вихованню гармонійно розвиненої особистості - майбутнього громадянина України.

 В наш час держава веде активну культурну політику щодо розвитку та збереження національної культури і мистецтва в інтересах національної спільноти. Оскільки ліплення із солоного тіста існувало на Україні з давніх-давен, то воно в значній мірі втілює національні традиції та звичаї і в свою чергу може виступати як засіб формування та виховання патріотичних почуттів у підростаючого покоління.

Біокераміка, як ще іноді називають тістопластику, особливим чином впливає на розвиток естетичного почуття людини, оскільки сприймається  як вид мистецтва.

Ліплення, як діяльність в більшій мірі, ніж малювання або аплікація, підводить дітей до вміння орієнтуватися в просторі, сприяє засвоєнню цілого ряду математичних уявлень. Діти безпосередньо зіставляють частини предметів між собою, визначають їх розміри (довжину, товщину), що в малюнку здійснюється тільки зоровим шляхом. Заняття ліпленням сприяє розвитку почуття дотику обох рук. Намагаючись якомога точніше передати форму, дитина активно працює пальцями, причому часто десятьма, а це, як відомо, сприяє розвитку мовлення. Ще одна специфічна риса ліплення - її тісний зв'язок з грою. Об'ємність виконаної фігурки стимулює дітей до ігрових дій з нею.

 Ліплення із солоного тіста це не тільки приємне заняття але і корисне, особливо для учнів початкової ланки навчання, які тільки починають пізнавати оточуючий світ та формувати про нього певні уявлення. Тістопластика значною мірою впливає на розвиток особистості дитини, її пізнавальних процесів та відношення до праці і оточуючого світу.

Естетична діяльність, якою дитина займається виліплюючи фігурки із солоного тіста, породжує цілий комплекс почуттів, уявлень та поглядів, що визначають її відношення до навколишнього світу та до оточуючих. Цей комплекс почуттів називається естетичною свідомістю і є важливою частиною естетичного розвитку особистості. Естетичний розвиток має на меті формування естетичної культури особистості – сукупності особистісних якостей, які обумовлюють критерії оцінювання прекрасного і потворного, вияв чуття міри у власній творчості.

 Таким чином, займаючись творчою діяльністю, учень не тільки вчиться створювати красу власними руками, а й бачити її в навколишній дійсності у найрізноманітніших її проявах.

Творити  - це чудові моменти нашого життя, це радість і світло в душі. Ліпити з тіста - доступне заняття і для дорослих, і для дітей. « Діти знаходять велике задоволення в передачі знайомих фігур із солоного тіста. Завдання дорослих - педагогів, вихователів, батьків - полегшити цей шлях вивчення нового матеріалу, освоїти основні прийоми роботи з ним, викликати у дітей бажання працювати з солоним тістом, намагатися передати свої враження в роботі з ліплення із солоного тіста, передавати в цьому матеріалі предмети навколишнього світу, висловлювати своє ставлення до цього світу.»[16; 21]

Робота з тістом комплексно впливає на розвиток дитини, крім загальноприйнятої думки про розвиток дрібної моторики можна говорити про те, що ліплення з солоного тіста сприяє розвитку творчоті. Таким чином , робота з солоним тістом:

 1. Підвищує сенсорну чутливість, тобто сприяє тонкому сприйняттю форми, фактури, кольору, ваги, пластики;

 2. Розвиває уяву, просторове мислення, загальну ручну вмілість, дрібну моторику;

 3. Синхронізує роботу обох рук;

 4. Формує вміння планувати роботу по реалізації задуму, передбачати результат і досягати його, при необхідності вносити корективи в первинний задум;

 5. Розвиває творчість дитини.

На сьогоднішній день вивченню розвитку творчої особистості присвячена велика кількість робіт педагогів і психологів.

 В сучасному світі, де поряд з надіями живе тривога про долю людства і планети, найбільш прогресивно мислячі люди бачать всю важливість виховання майбутніх поколінь у дусі гуманізму. Доктор філософських наук, естетик Е.М. Торшілова показує, «що пріоритет загальнолюдських цінностей пов'язаний з таким більш широким і більш універсальним, ніж ідеологія, розумінням людини і єдності людського роду, яке рівною мірою базується на його біологічному, психофізіологічному і культурній єдністі. Людина майбутнього повинна  бути творцем, особистістю з розвиненим почуттям краси і активним творчим началом.» [1; 25] «Я переконаний, - пише один з найбільших представників англійської теоретичної думки Херберт Рід, - що ніколи до цих пір у світовій історії художнє виховання не було так важливо, як тепер, і як воно буде важливо для прийдешніх років ... Я не хочу сказати, що художнє виховання дозволить всі проблеми. Але я думаю, що ми не можемо зберегтися як цивілізована нація, не розвиваючи в значній мірі естетичний елемент життя ». [1; 30]

У багатьох філософських, психологічних та соціологічних дослідженнях розглядається проблема розвитку творчої особисті засобами декоративно – ужиткового мистецтва, яке має значний вплив, розвиває і виховує потенціал з широким спектром дії на сферу інтелекту, почуттів і здібностей людини (А.В. Антонова, Е.А. Верба, О.В. Дівненко, Б.Т. Лихачов, А.А. Мелік-Пашаєв, Ю.Х. Фохт-Бабушкін.)

На мій погляд актуальність проблеми очевидна. Розвинута дитина в цілому - запорука подальшого успішного навчання в школі.

 Предметом дослідження  є ліплення з солоного тіста як засіб розвитку дитячої творчості.

 Мета роботи  - Охарактеризувати ліплення з солоного тіста, як засіб розвитку дитячої творчості.

II.Основні етапи роботи з тістом.

     Ліпити з тіста - одне задоволення! Сіль, борошно, вода - от і все, що потрібно для умілих рук. Настінні прикраси, забавні іграшки, сувеніри і сюрпризи зроблять ваш будинок несхожим на інші, наповнять його затишком і душевним теплом. Будь-яка господиня, коли замішувала тісто, розкачувала і м'яла його, то дивувалася його пластичності. Якщо, після випічки пирогів, у вас залишилося небагато тіста - спробуйте зліпити з нього щось незвичайне. Для того щоб спробувати свої сили у ліпленні з солоного тіста, досить освоїти прості, доступні навіть дошкільнятам прийоми. З давніх пір люди випікали з тіста не тільки хліб, але і декоративні вироби. У Гімалаях були знайдені дерев'яні форми для виготовлення жертовних культових фігур з ячмінного борошна. Ці фігури замінювали людей і тварин при жертвоприношеннях. З 17 століття в Китаї з солоного тіста виготовлялися маріонетки для лялькових вистав. У Німеччині та Скандинавії здавна було прийнято виготовляти пасхальні та різдвяні сувеніри з солоного тіста. Різні медальйони, вінки, кільця і підкови вивішувалися в отворі вікон або кріпилися до дверей. Вважалося, що ці прикраси приносять господарям будинку, який вони прикрашають, успіх і добробут. У країнах Східної Європи (Польщі, Чехії, Словаччини) популярні великі картини з тіста. У слов'янських народів такі картини не розфарбовуються і мають звичайний для випічки колір, що вважається особливо привабливим. У Греції та Іспанії під час урочистостей на честь Богоматері на вівтар кладуть прекрасні хлібні вінки, прикрашені пишними орнаментами. Навіть у далекому Еквадорі майстри художніх промислів робили вироби з солоного тіста. У індіанців такі фігурки з тіста раніше мали символічний або містичний сенс. Тепер вони виготовляються для численних туристів. Хоча вироби з тіста - стародавня традиція, їм знаходиться місце і в сучасному світі, тому що зараз цінується все екологічно чисте і зроблене своїми руками. Солоне тісто в останні роки стало дуже популярним матеріалом для ліплення. Як матеріал, тісто дуже еластичне: його легко формувати, вироби з нього досить довговічні, а робота з солоним тістом приносить задоволення і радість. Варто тільки спробувати, і вам полюбиться це ремесло. Тісто -  пластичний матеріал для ліплення різних фігур і композицій: ніжний, м'який, на відміну від звичайного пластиліну, не бруднить рук. При правильному замісі не кришиться, не тріскається, зберігається досить тривалий час. Хоча слід зазначити, що тісто - матеріал досить крихкий при неправильному зберіганні. Здавна відомі пластичні властивості солоного тіста. Наші пращури ліпили з нього фігурки різних птахів і тварин, так званих «жайворонків», з якими зустрічали весну, бублики, пряникові «козулі», якими обдаровували своїх друзів і родичів під Новий рік і Різдво, до дня народження в знак любові і поваги. Вироби з тіста використовувалися як дитячі іграшки. Але перш ніж перетворилися на дитячі іграшки, фігурки з тіста мали обрядове значення. Здавна відомі обряди, пов'язані із зерном і хлібом, традиційні для народів Росії, Україні, Білорусії, Польщі, Болгарії, Чехії. Відповідно до цих обрядів навесні, перед поверненням птахів, випікалися фігурні вироби з тіста, що найчастіше мають вигляд стилізованої птиці. Фігурки називалися «жайворонками». В Україні такі вироби з тіста виготовлялися не лише для весняних обрядів, але і для зимових свят, а також весіль. Фігурки дарували разом з побажаннями здоров'я, благополуччя, багатства й удачі. Це чудовий подарунок до будь-якого свята. Відмінною особливістю при роботі з цим матеріалом є те, що в процесі роботи не потрібно ніяких спеціальних інструментів і пристосувань. Найкраще ліпити руками або використовувати примітивні інструменти, які завжди під рукою. Необхідно зазначити, що вироби з солоного тіста мають деяку ваговитість, що не дозволяє створювати композиції великих розмірів. Основним джерелом творчості для молодшої групи дітей можуть виступати українські народні казки, оскільки вони є втіленням українських побутових звичаїв та традицій. Також народна творчість має динамічні та захоплюючі сюжети, що зрозумілі та доступні дітям, а також дозволяють виховувати елементарні естетичні судження про життєві обставини та вчинки людей. Яскравість художніх образів, що сприймають діти через народні казки, викликають в них глибокі переживання які можуть бути образно виражені за допомогою тістопластики.

II.1. Матеріали та інструменти

 Для виготовлення фігурок із солоного тіста буде потрібно: ніж, невелика качалка для розкачування тіста, зубочистка, часничниця для оформлення «зачісок», «шерсті» тварин і різних декоративних фактур. Знадобляться також форми для печива. Як інструменти можна використовувати ампули від звичайної кулькової ручки, саму ручку, корки від пляшок, наприклад від шампанського. Стануть в нагоді старі фломастери з зображеннями різних квітів, сердечок або птахів на ковпачку, які можна використовувати для нанесення відбитків на виріб. Інструментами можуть служити закруглені стамески різного розміру, звичайні вилки, манікюрні ножиці,  гребінець і багато іншого, що є під рукою. Для склеювання виробів потрібно пензлик і холодна вода.

 Відразу відзначимо, що для роботи із солоним тістом потрібен певний температурний режим приміщення. Оптимальною є темпера повітря 20 С. Якщо температура вища, тісто швидко пересихає, його важко обробляти і з'єднувати деталі.

II.2. Рецепт солоного тіста

  Випробувавши різні варіанти рецептів солоного тіста, оптимальним вважаю такий: 2 частини борошна, 2 частини дрібної солі (краще використовувати сіль «екстра») і 1 частина води. Борошно повинне бути без розпушувачів та інших добавок. Вода - обов'язково холодна. Ці інгредієнти є екологічно чистими і завжди доступні.

 II.3. Приготування солоного тіста

 Борошно й сіль добре перемішують, поступово додаючи холодну воду до отримання однорідної маси. Готове тісто не має прилипати до рук або кришитися. Точну пропорцію води визначити досить складно. Тісто повинне вийти еластичним і досить крутим. Для того щоб воно не  висихало під час роботи, його слід тримати в целофановому пакеті чи в закритому посуді. Довго зберігати готове тісто небажано, оскільки при цьому втрачається його первинний колір: воно набуває сіруватоговідтінку. Хоча таке несвіже тісто можна використовувати для оформлення деталей одягу або дрібних прикрас. Порада: якщо під час вимішування тісто кришиться, додайте трохи води. Якщо прилипає до рук, трохи борошна.

II.4. З'єднання деталей.

 З'єднувати деталі зручно за допомогою пензлика і води. Вода в даному випадку відіграє роль клею. Нанесіть пензликом невелику кількість води на поверхні деталей і акуратно притисніть їх  одну до одної, намагаючись не зім'яти. Якщо води виявиться занадто багато, тісто може розлізтися.

II.5 Обробка виробів із солоного тіста.

 Обробка виробів із солоного тіста передбачає кілька етапів.

 Сушіння.

 Коли фігурки з солоного тіста готові, їх необхідно висушити. Для цього можна скористатися звичайною газовою або електричною духовкою. Але є ще один варіант - повітряна сушка. Сушити вироби на повітрі довше, хоча, на відміну від сушіння в духовці, економічніше. Сушити на повітрі зручно в літній час. Однак слід зазначити, що при повітряному сушінні на поверхні виробу, яка контактує зі столом, утворюються поглиблення. Щоб висушити готовий виріб, акуратно, з допомогою широкого ножа або лопатки, перенесіть його з робочого столу на присипаний борошном деко, намагаючись не пошкодити при перенесенні. Починати сушку необхідно при низькій температурі, поступово збільшуючи її. Спочатку двері духовки тримають відкритою, щоб виріб не деформувався. Сушіння - досить тривалий процес, багато в чому залежить від товщини виробу. Час і температурний режим сушіння виробів у середньому такі: одна година при повністю відкритих дверцятах духової шафи (температура 50 С), потім одну годину за зачиненими дверцятами (температура 50 С) і одну годину при закритих дверцятах (температура 75 С). Виріб не повинен залишитися сирим. Його готовність визначають по звуку. Постукав по готовому виробу пальцем, ви почуєте дзвінкий звук. Якщо звук глухий, виріб треба досушити. Для великих виробів можна використовувати комбіновану сушку: спочатку кілька днів на повітрі, потім - в духовій шафі. Порада: використовувати для сушіння мікрохвильову піч не можна.

  Поливання виробів:  Соляним розчином і підрум'янення

 Коли виріб висушили, його можна глазурувати. Після цього виріб заграє переливами відтінків від білого до золотаво-коричневого кольору. Глазуруємо вироби протягом години. Для цього за допомогою пензлика його змащують міцним соляним розчином (співвідношення води і солі 2:1), а потім поміщають в духову шафу при температурі від 50 до 150 С. Коли перший шар розчину висохне, виріб змащують повторно. Операцію повторюють кілька разів. Такий спосіб надає фігуркам гладкість. Оскільки сіль кристалізується на поверхні виробу, воно набуває особливої ​​благородної білизни. Однак фігурці можна надати інший відтінок залежно від температурного режиму духовки. При температурі 50 С виріб залишається білим, при температурі 150 С - набуває інтенсивний бежевий колір. Золотисто-коричневий відтінок виходить при температурі 200 С. Поливання виробів яєчним жовтком.

 Фігурці можна надати апетитний вигляд рум'яного тіста з допомогою глазурования сумішшю яєчного жовтка і води. Після глазурування сіллю суміш наносять на виріб кілька разів і висушують при більш високій температурі (приблизно 150 С). Дверцята духовки при цьому повинні бути закриті. Порада: залишати в цей час духовку без нагляду не рекомендується в цілях безпеки і щоб вироби не згоріли. Розфарбовування.

 Готові вироби можна розфарбувати повністю або частково. Чудово виглядають вироби кольору натурального тіста з мінімальним використанням фарб. Однак якщо ви хочете повністю розфарбувати виріб, рекомендується використовувати акрилові фарби. Після висихання вони не забруднюють рук і не розмазуються. Для розфарбовування можна використовувати також акварельні фарби. Для цього акварель розмішують пензликом дуже густо з мінімальною кількістю води і наносять на виріб так, щоб фарба не розтікалася. Розфарбовані таким чином роботи необхідно закріпити лаком. Гуашові фарби теж можуть бути використані для розфарбовування. У цьому випадку в гуаш слід додати трохи клею ПВА.

 Лакування.

 Для того щоб фарби не вигорали або випадково потрапили на поверхню виробу краплі води не зіпсували роботу, фігурки лакують. Лакування використовують при необхідності і за бажанням автора. Застосовують як рідкий, так і густий лак. Якщо лак рідкий, виріб необхідно покривати лаком і висушувати кілька разів. Якщо лак густий, виріб досить покрити лаком один-два рази. Сьогодні у продажу є багато різних лаків в аерозольній упаковці. Використовуючи такі лаки, досить скропити виріб раз, і фарби заграють яскравіше, а робота буде надійно захищена. Однак правильно висушений виріб навіть при тривалому зберіганні прекрасно зберігається і без лакування.

III. Розробки занятть для гуртка тістопластика, першого року навчання, основного рівня.

Тема: «Панно Господарочка.»

 Мета:

освітня - сприяти формуванню знань в учнів про солоне тісто.

розвиваюча - розширити кругозір знань в учнів про анатомічну будову людей, тварин, розвивати естетичне сприйняття дійсності, вміння зіставляти, порівнювати. Вчити точно і послідовно (поетапно) працювати з заготовками, виховувати старанність.

виховна - сприяти розвитку таких якостей особистості, як акуратність, моральність, точність при виконанні роботи.

Методичне оснащення заходу:

матеріально-технічна база:

 - кабінет декоративно – ужиткового мистецтва.

дидактичне забезпечення:

 - матеріали та інструменти: стеки, дощечки, часночниця, різноманітні форми, духова піч, ніж, ножиці, пензлики, холодна, вода, сіль, борошно вищого ґатунку, сіль «екстра», фарби, качалка.

 - макет виконуваної роботи

 Методи навчання: пояснення, демонстрація.

 Форми організації пізнавальної діяльності: групова.

 Хід  заняття.

 Контроль відвідуваності.

1. Організаційна частина.

  Актуалізація опорних знань.

-         Для чого слугували жайворонки з солоного тіста в Київській Русі?

-         Яку сіль потрібно додавати в борошно для замішування солоного тіста?

2. Повідомлення теми і завдань заняття.

 Тема нашого заняття сьогодні «Господарочка». (Демонструємо учням ілюстрацію.)

 Сьогодні ми повинні будемо навчитися виконувати складну композицію і зробимо групову роботу . Це буде невеличка картина. Картина буде називатися «Господарочка».

3. Практична робота. (Поетапне виконання вчителем і учнями роботи.)

  Отже, давайте приготуємо солоне тісто. У різних джерелах пропонується безліч варіантів рецептів солоного тіста (діти уважно слухають). Наприклад, в тісто додається рослинна олія . Однак вироби  в цьому випадку залишають жирні відбитки. У деяких рецептах пропонується додавати в тісто вініловий клей. Випробувавши різні варіанти, оптимальним вважаю такий рецепт: 2 частини борошна, 2 частини дрібної солі, і 1 частина води. Борошно повинне бути без розпушувачів та інших добавок. Вода-обов'язково холодна. Ці інгредієнти є екологічно чистими і завжди доступними.

 Отже, давайте почнемо готувати солоне тісто. Розприділяємо дітей на 3 групи по 5 чоловік. Добре, молодці діти, давайте перейдемо з вами до перегляду  елементів  картини.

  Зверніть увагу, картина має передній і задній план (вихованці розглядають малюнок). Фігурка господині розташована на передньому плані, а на задньому будинок і тин. То ж, давайте почнемо свою роботу.  Перша група дітей виконує основу картини і оздоблює краї рослинними орнаментами. Друга група виготовляє тин та курей, гніздо з лелекою. Третя – господарочку та хатину.

  Візьмемо велику грудочку тіста, ( вагою 200-300 грамів) це буде основа картини, розкочуємо качалкою і вирізаємо ножем.

 Деталі виготовляємо окремо і приклеюємо їх до основи, змочуючи водою.

 Обрамленням картини слугуватимуть рослинні мотиви та орнаменти.

 Дах будинку оформляємо з допомогою часночниці. На даху поміщаємо гніздо з лелекою.

 Тин робимо з тонких ковбасок, зклеюємо деталі за допомогою невеликої кількості води.

 Виготовляємо соняшник, травичку, курочок, глечики.

Тісто, яке залишилося  для подальшого використання треба накривати поліетиленовою плівкою, що збереже  його від пересихання.

4. Підведення підсумків.

(Розгляд робіт, виконаних учнями, їх аналіз).

 Молодці діти, ви сьогодні попрацювали добре.  Всі три групи виконали свою роботу чудово, ви співпацювали між собою, допомагали один одному. Наша картина готова, залишилося тільки її запекти, розфарбувати і покрити лаком.А все  це ми зробимо на наступному занятті.

Тема: «Кошик з фруктами та квітами.»

 Мета заняття:

Освітня - сприяти формуванню знань в учнів про солоне тісто.

Розвиваюча - розширити кругозір знань в учнів будову фруктових листочків та фруктів, розвивати естетичне сприйняття дійсності, вміння зіставляти, порівнювати. Вчити точно і послідовно (поетапно) працювати з заготовками, виховувати старанність

Виховна - сприяти розвитку таких якостей особистості як акуратність, точність при виконанні роботи.

 Методичне оснащення заняття:

 Матеріально-технічна база:

 - Кабінет декоративно- ужиткового мистецтва;

  Дидактичне забезпечення:

 - Матеріали та інструменти: стеки, дощечки, часночниця, різноманітні форми, духова піч, ніж, ножиці, пензлики, холодна, вода, сіль, борошно вищого ґатунку, сіль «екстра», фарби.

 - Макет виконуваної роботи.

 Методи навчання: пояснення, демонстрація.

Форми організації пізнавальної діяльності учнів: індивідуальна

Хід  заняття.

 Контроль відвідуваності.

1. Організаційна частина.

  Актуалізація опорних знань.

-         Яку воду ( холодну чи гарячу) ми повинні додавати в борошно для замішування холодного тіста?

-         Чому при роботі з тістом його потрібно тримати в поліетиленовому пакеті?

 2. Повідомлення теми і завдань заняття.

 Тема нашого заняття сьогодні «Виготовлення кошику з фруктами і квітами». Сьогодні ми з вами будемо виготовляти подарунковий сувенір. Цей сувенір ви можете подарувати на будь-яке свято. (діти  уважно слухають вчителя). Кожен  з вас  повиннен  виконати роботу індивідуально.

 3. Практична робота. (Поетапне виконання учнями та вчителем роботи.)

 Отже, давайте почнемо. Зараз я роздам вам малюнки за якими ви почнете виконувати свою роботу. Кошик повиннен бути маленьким, тому що це сувенір, ми вже з вами про це говорили (діти  розглядають малюнок кошика).

 З шматка тіста вагою 120-150 г зліпити короб кошика. Двома виделками зробити візерунок корзини плетіння.

 Скачати дві ковбаски довжиною 12-15 см. Звити з них ручку кошика і прикріпити з двох сторін до короба, змочивши місця стиків водою.

 Виготовити квіти, листочки, виноград, яблука і груші, і інші дрібні елементи.

  Збирати кошик слід таким чином: на змочену водою верхню частину кошики укласти яблука і груші. Місця з'єднання ручки і короби приховати листочками. На листя помістити рози. Нижче прикріпити виноградне гроно.

 Виріб висушити і залакувати (учні виліплюють).

  4. Підведення підсумків.

(Розгляд робіт, виконаних учнями, їх аналіз.)

 Молодці діти!У вас вийшли дуже красиві корзинки.Я думаю що людині, якій ви її подаруєте буде дуже приємно отримати такий подарунок.

 Заняття завершене. До побачення.

Тема: «Коти на даху»

Мета заняття:

Освітня - сприяти формуванню знань в учнів про солоне тісто.

Розвиваюча - розширити кругозір знань в учнів про анатомічну будову звірят, розвивати естетичне сприйняття дійсності, вміння зіставляти, порівнювати. Вчити точно і послідовно (поетапно) працювати з заготовками, виховувати старанність

Виховна - сприяти розвитку таких якостей особистості як акуратність, точність при виконанні роботи.

 Методичне оснащення заняття:

 Матеріально-технічна база:

 - Кабінет декоративно- ужиткового мистецтва;

  Дидактичне забезпечення:

 - Матеріали та інструменти: стеки, дощечки, часночниця, різноманітні форми, духова піч, ніж, ножиці, пензлики, холодна, вода, сіль, борошно вищого ґатунку, сіль «екстра», фарби.

 - Макет виконуваної роботи.

 Методи навчання: пояснення, демонстрація.

Форми організації пізнавальної діяльності учнів: бригадна

Хід  заняття.

 Контроль відвідуваності.

1. Організаційна частина.

  Актуалізація опорних знань.

-         Який основний рецепт замішування солоного тіста?

2. Повідомлення теми і завдань заняття.

Здрастуйте діти, сідайте. Сьогодні я проведу у вас заняття на тему: « Коти на даху.» (учні  вітають вчителя). Я прошу розділитися вас на три бригади (учні  діляться на бригади). Раз ви сьогодні будете працювати бригадами, то я кожній бригаді пропоную виготовити картину, яка називається «Коти на даху» (діти слухають). Перш ніж приступати до роботи, послухайте спочатку рекомендації.

 Тісто-картинки - це складні багатопланові композиції. Їх створення вимагає певних навичок. У той же час ліплення тісто-картинок дає широкий простір для творчої діяльності, польоту   фантазії. Починати роботу треба з підготовки ескізу. Проте в процесі роботи, композицію можна змінювати і доповнювати різними деталями. Підготувавши ескіз у натуральну величину, можна приступати до роботи.

 Ще я хочу розповісти вам про етапи роботи над тісто-картинкою. Послухайте (вихованці  слухають).

 Тісто необхідно добре вимісити, щоб воно було більш еластичним.

 Для основи майбутньої композиції за допомогою качалки необхідно розкати шар товщиною приблизно 5 мм, попередньо постеливши на робочу поверхню столу шматок фольги потрібного розміру. У цьому випадку готову композицію можна буде легко перенести на деко для просушування.

 По готовому ескізу вирізати картину.

 Деталі композиції виліплюють окремо і приклеюють на підготовлену основу. Завдяки рельєфним деталям готові тісто - картинки чудово виглядають не розфарбованими, однак при бажанні можна додати трохи кольору. Необхідно зазначити, що тлом для багатопланових композицій може служити не тільки основа з солоного тіста, але також і шматок тканини або картону.

3. Практична робота. (Поетапне виконання вчителем і учнями роботи)

Спочатку виготовимо з тіста фігурки котів, з'єднавши дві основні деталі-голову і тулуб.

 Потім зробимо вушка і хвости і приклеїмо їх на потрібні місця.

 Слід ретельно просушити фігурки, при бажанні розфарбувати. Для виготовлення цієї композиції використовується додатковий матеріал – оксамитовий  папір, гофрований картон і рамка.

 З гофрованого картону виріжемо смужку, що імітує дах. Її потрібно пофарбувати акриловою фарбою.

 За допомогою клею ПВА приклеїмо дах до паперу, що служить тлом тісто-картинки. З кольорового картону можна вирізати трубу і доповнити композицію.

 Приклеїмо фігурки котів за допомогою клею ПВА.

 На небі можна розкидати кілька зірочок, приклеїти місяць чи півмісяць. Отже, а зараз кожна бригада приступає до виготовлення картини (учні  починають виготовляти картини).

4. Підсумки заняття.

(Розгляд робіт, виконаних учними, їх аналіз)

 Ну ось ваші картини абсолютно готові. З роботою ви впоралися чудово.Ці ро

 Усім спасибі, до побачення.

 Тема: «Пугач.»

Мета заняття:

Освітня - сприяти формуванню знань в учнів про солоне тісто.

Розвиваюча - розширити кругозір знань в учнів про анатомічну будову пугача, розвивати естетичне сприйняття дійсності, вміння зіставляти, порівнювати. Вчити точно і послідовно (поетапно) працювати з заготовками, виховувати старанність.

Виховна - сприяти розвитку таких якостей особистості як акуратність, точність при виконанні роботи.

 Методичне оснащення заняття:

 Матеріально-технічна база:

 - Кабінет декоративно- ужиткового мистецтва;

  Дидактичне забезпечення:

 - Матеріали та інструменти: стеки, дощечки, часночниця, різноманітні форми, духова піч, ніж, ножиці, пензлики, холодна, вода, сіль, борошно вищого ґатунку, сіль «екстра», фарби.

 - Зразок  виконуваної роботи.

 Методи навчання: пояснення, демонстрація.

Форми організації пізнавальної діяльності учнів: індивідуальна

Хід  заняття.

1.     Організаційна частина.

Контроль відвідуваності.

  Актуалізація опорних знань.

-         Для чого лакують вироби з солоного тіста?

2. Повідомлення теми і завдань заняття

-Доброго дня, діти! (учні вітаються). Сьогодні ми з вами будемо ліпити фігурку птаха який називається пугач. Давайте розглянемо його на малюнках. Кожен із вас вибере собі малюнок самостійно, той який сподобався. При бажанні можете виліпити трохи ускладнений варіант пугача на гілці дерева  із  крилами Звертою  увагу на : анатомічну будову пугача, розвиток  естетичного сприйняття дійсності, вміння зіставляти, порівнювати. Вчу точно і послідовно (поетапно) працювати з заготовками,

3. Практична робота.(Поетапне виконання вчителем і учнями роботи)

 Беремо шматочок тіста вагою 150 – 200 грамів, скачуємо кулю і, стиснувши між долонями, робимо опуклий, злегка овальний  корж. Стеком або пальцем робимо поглиблення для очей, змочуємо його  водою, прикріплюємо очі - коржики, а потім зіниці - кульки. Робимо пугачеві дзьоб.За допомогою манікюрних ножиць робимо оперення птаха (чим тонше ножиці, тим краще) (діти уважно слухають). Починаємо з оформлення очей. Пір'я на тулубі починаємо робити зверху зліва направо, попередньо злегка змочивши коржик водою, щоб краї пір'їнок не були рваними. У кожному наступному ряду надрізи ножицями робимо в шаховому порядку. Робимо лапи, прикріплюємо їх до тулуба, не забуваючи змочувати водою місця з'єднання деталей. Майже готовий наш птах. Сушимо виріб в духовій шафі.

 (Діти починають запікати свої вироби).(Можна рекомендувати  залишити саморобку на добу для повітряної просушки, так як можливе розтріскування при порушенні температурного режиму в духовій шафі.) Розфарбовуємо пугача фарбами. Переконавшись, що виріб просох, лакуємо його безбарвним швидковисихаючим лаком.

4. Підсумок заняття.

(Розгляд робіт, виконаних вихованцями, їх аналіз.)

Наше заняття завершене, бажаю успіхів!

YII. Висновки.

Чим більше людина знає і вміє, тим легше їй задовольнити потребу свого самовираження в конкретному - творчості. «Трудові навички, естетичне осмислення предмета, творчі здібності розвиваються тільки в роботі. Щоб отримати задоволення від результатів своєї праці, від гарного і корисного життя, людина повинна вміти правильно вибрати і підготувати до роботи все необхідне, вміло використовувати технологічні прийоми. Для цього потрібна солідна підготовка, основу якої становить трудове навчання.» [14; 45] Низький його рівень в цілому є серйозною перешкодою масового розвитку творчості.Одним із шляхів підвищення інтересу до праці є поєднання його з творчістю. Творчий задум - це не здійснений ще образ, який виникає в свідомості . А на свідомість, у свою чергу, впливає дуже багато: виховання, життєвий досвід, особливості уяви і пам'яті, знання, рівень життя і суспільні відносини в середовищі, коло близьких друзів і знайомих, функціональна, моральна, естетична оцінка предмета, реальна можливість здійснення задуму в тих чи інших умовах.

 Дитяча творчість - це «ефективний засіб виховання, цілеспрямований процес навчання і розвитку творчих здібностей учнів у результаті створення матеріальних об'єктів з ознаками корисності та новизни». [16;12]

  Якщо говорити про ліплення з солоного тіста як про засіб розвитку творчості дитини, значить, нічого не сказати. Часом досить побачити щасливе личко дитини, його захоплення від створеного ним образу, і ти розумієш, як багато зміг ти зробити для нього. Кращою нагородою для педагога служать досягнення його учнів. І найчастіше, можна бачити, наскільки важливо для дитини бути правильно зрозумілим, побачити захоплене обличчя вихователя, від позитивної оцінки своєї діяльності. Такий позитивний настрій благотворно впливає на емоційний розвиток дитини. Ну а позитивні емоції - запорука забезпечення творчого інтересу, досягнення поставлених цілей і завдань.

 «Способи виконання ліплення з солоного тіста дозволяє дитині придбати знання не тільки в області даного предмета, але й знання про побутове оточення, набути навичок з самообслуговування і взаємодопомоги. Діти починають розуміти, що всі предмети можуть використовуватися не тільки за прямим призначенням, але і непрямого. З'являється поняття варіативності.»[21; 25]

 Складання ліпних композицій з солоного тіста цікава, таємнича, казкова діяльність, яка дуже багата за різноманітністю багатоваріантності в техніці виконання. Вона здатна захопити і активізувати дітей. Таким чином, ліплення є засобом формування і розвитку творчості у дітей. Вона розвиває власну активність, самоконтроль, допитливість, комунікативність, оригінальність мислення, наполегливість, працездатність, позитивну я-концепцію, а також розвиває почуття ритму, кольору, форми, композиції, словом все те, що необхідно творчій людині. Ліплення з солоного тіста – це ще і  спосіб дитячого самовираження. Дитина висловлює своє ставлення до того, що його оточує і розповідає про те, що  відчуває.

«Педагогу на заняттях з тістопластики потрібно створити атмосферу взаємної довіри: незалежність дитини у здійсненні вибору, безоціночне прийняття, безпеки, підтримки - зайняти позицію поруч, а не над. Це допомагає дітям усвідомити і виразити свою індивідуальність.»[26; 11]

 Таким чином, ми приходимо до висновку, що ліплення є засобом розвитку творчих здібностей дитини, а  сучасне суспільство зацікавлене в тому, щоб виховати дитину як гармонійно розвинену у всіх відношеннях і  головне творчу особистість. Дитина - це втілення фантазії, творчості та уяви, і педагог є його наставником у формуванні його творчості.

«Дітям необхідно постійно вдосконалювати та ускладнювати вироби, для того щоб сприяти розвитку їх обдарувань та здібностей в даному напрямку Здійснювати вплив на особистісний розвиток дитини тістопластика може не лише шляхом створення нового, власного виробу людиною, але й шляхом споглядання і оцінювання творчих результатів іншої людини.»[34; 4]

 Конкуренція різних смаків, в свою чергу, виробляє певний еталон чуттєвих уподобань людей у вигляді естетичного ідеалу.

 Вироби із солоного тіста та відношення до них автора можуть служити показником естетичних ідеалів особи.

 Естетичні смаки та ідеали є елементами однієї системи: немає доброго смаку без ідеалу, не може бути ідеалу, якщо не вихований смак. «Естетичний смак – це не вроджена якість людини, а соціальна здатність, яка формується в процесі виховання й освіти. Людина, яка має розвинений естетичний смак, відрізняється певною завершеністю, цілісністю, тобто є не просто індивідом, а особистістю. Становлення особистості – це складний і тривалий процес, який ніколи не завершується, але має певний віковий кордон. Тому дуже важливо надати можливість всебічного особистісного розвитку саме в цей час. Одним із елементів цього розвитку може виступати саме біокераміка.»[1; 12]

Народне художнє ремесло – тістопластики, надає можливість дитині розвивати не тільки здатність до споглядання, але й можливість приймати безпосередню участь у створенні чогось нового, оригінального, можливість самовиразитись і доторкнутись до іншої сфери людських переживань та почуттів. Уміння відтворити у виробах із тіста українські символи призводить молоду людину до більш глибокого їх осмислення і пізнання, що сприяє процесу усвідомлення себе як частини певної культури та носія національних інтересів та традицій.

Література.

1.	«Актуальні проблеми естетичного виховання та розвитку дітей », під. ред. Т.С.Комаровой, М.: Владос, 2002. – 123 с.
2.	Борі Ю.Б. Естетика. 4-е вид., доп. М.: Політвидав, 1988. – 278 с.
3.	Венгер А.Л., Мухіна В.С. Психологія: навчальний посібник для педагогічних училищ. - М.: Педагогіка, 1990. – 143 с .
5.	Виготський Л.С. Уява і творчість у дитячому віці. М.: Владос, 1986. – 134 с.
6.	Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття).
7.	Дубровська Н.В. Запрошення до творчості. - СПб.: Йдеться, 2002. – 211 с.
8.	Естетика: Підручник / Л.Т. Левчук, В.І. Панченко, О.І. Оніщенко, Д. Ю. К.: Просвіта, 2002. – 111 с.
9.	Загвязінскій В.І., Атаханов Р., Методологія та методи психолого-педагогічного дослідження.: Підручник для навч. закладів - 2-е вид., - М.: Видавничий центр «Академія», 2005. – 267 с.
10.	Закон України «Про освіту».
11.	Іванов О.О. Проектування / Школа і виробництво. - 2001 - № 6 с.3-10
12.	Ізольда Кіскальт «Солоне тісто: захоплююче моделювання», Профиздат, 2002. -  23с.
13.	К. Силаєва. Солоне тісто: Прикраси, сувеніри, вироби .- М.: Вид-во Ескімо, 2005. - 288с.
14.	К. Ушинський. Трудове виховання. У 2т. - М.: Педагогіка, 1986 .- Т1.- С . 406
15.	Казакова Т.Г. Дитяче образотворче мистецтво. - М.: Карапуз-Дидактика, 2006. – 156 с.
16.	Казакова Т.Г. Теорія і методика розвитку дитячої образотворчої творчості. - М.: Владос, 2006. – 178 с.
17.	Калінін В. Лапшина С., «Як від благих намірів перейти до реальної справи» / 1 вересня .- 2003 .- № 38 - С. 3.
18.	Колендзян Н. Б. Лялька у традиційному мистецтві Поділля //Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: Зб. наук. пр. за ред. Найден О. Народна іграшка: традиції, образні особливості // Народне мистецтво. – № 1. – 1997. – С. 42 – 45.
19.	Комарова Т.С. «Діти у світі творчості», М.: Просвіта, 1995. – 231 с.
20.	Комарова Т.С. Дитяча художня творчість. М.: Просвіта, 2005.  - 149 с.
21.	Комарова Т.С., Савенкова А.І. «Колективна творчість дітей», М.: Просвіта, 2000. – 322 с.
22.	Кузнецова Н.А., Яковлєв Д.Є. «Управління методичною роботою в установах додаткової освіти дітей », М.: Просвіта, 2004. – 89 с.
23.	Л.В. Корнілова, Творчість - це здорово! / Фахівець / № 7 / 2001 С.18.
24.	Левчук Л. Т., Оніщенко О. І. Основи естетики: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2000. – 271 с.: іл.
25.	Ликова І.А. «Ліпимо, фантазуємо, граємо», М.: Просвіта, 2004. – 105 с.
26.	Ликова І.А. Ліпимо, фантазуємо, граємо. Книга для занять із дітьми дошкільного віку. М.: Просвіта, 2000. – 156 с.
29.	Миколаєва Є.І. Психологія дитячої творчості. -СПб: Йдеться, 2006. – 144 с.
30.	Найден О. С. Українська народна іграшка: Історія. Семантика. Образна своєрідність. Функціональні особливості. – К.: АртЕк, 1999. – 256 с.
	Неменский Б. М. Мудрость красоты: О пробл. Эстетического воспитания: Кн. для учителя. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Просвещение, 1987. – 255 с., ил.
31.	«Педагогічний енциклопедичний словник» Гол. ред. П 24 Б.М. Бім-Бад, Редкол.: М.М. Безруких, В.А. Балашов, Л.С. Глібова. - М.: Велика Російська енциклопедія, 2002 -536 с.
32.	Прокопович Б. А. Зміст і методика навчання народним художнім ремеслам майбутніх учителів трудового навчання : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата пед. наук : спец. 13.00.02 Теорія та методика трудового навчання"/ Б. А. Прокопович. – К., 2000. – 17 с.
33.	Роєнко Д.Т. Ліплення з солоного тіста. М.: Просвіта, 1999. - 65 с.
34.	Силаєва К., Михайлова І. «Солоне тісто», М., вид. «Ексмо», 2004. -130 с.
35.	Скворцов К.А. Єдність трудового навчання та художньо-технічної творчості / Школа і виробництво / № 3 / 1996. С. 16.
37.	Старовойтенко Н. Дітям про українську народну саморобну іграшку//Палітра педагога. – № 4. – 1999. – С. 21–22.
38.	Столяров Ю.С., Комскій Д.М. Технічна творчість учнів. М.: Просвіта, 1989  - 77 с.
39.	Струманський В. П. Народознавство Поділля. Хрестоматія. – Хмельницький: Поділля, 1995. – 448 с.
40.	Тамберг Ю.Г., «Розвиток творчого мислення дитини». - Спб.:Йдеться, 2003. – 221с.
41.	Теоретичний та науково-методичний журнал. »Виховання школярів». № 9., 2008 – С  15-16.
42.	Терський В.М., Кель О. С. Гра. Творчість. Життя. М.: Просвіта, 1966. – 214 с.
43.	Українська родина: Родинний і громадський побут / Упорядник Лідія Орел. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2000. – С. 116–135.
44.	Хоменко В.А. Солоне тісто. Крок за кроком .- Харків: Книжковий клуб сімейного дозвілля., 2007. – 64 с.: іл.
45.	Художнє творчість і дитина/Під ред. Н.А. Ветлугіної. - М.: Просвіта, 1970. – 227 с.
46.	Щербаков В.С. Образотворче мистецтво і творчість. М.: Просвіта, 1969. – 154с.

2

Методична розробка заняття гуртка "Палітра":

Підготував: керівник гуртка Федик С. М.

-->

Федик Сергій Михайлович, закінчив Центр професійно-технічної освіти м. Запоріжжя за спеціальністю «Дизайн» і здобув кваліфікацію дизайнера. Керівник гуртка «Палітра», ЦДЮТ, вул. Леніна, Новомиколаївський р-н, смт. Новомиколаївка. Запорізька область.

директор: Кравець Галина Вікторівна.

Програма гуртка «Палітра» передбачає вивчення основ рисунку та живопису, мистецтва орігамі та композиції, пленер.

Основним завданням гуртка є:

• стимулювання та актуалізація творчого потенціалу й удосконалення практичних знань, навичок та умінь;
• розвиток прагнення до творчої самореалізації;
• розвиток особистої цілісності;
• виховання активного ставлення до естетичних явищ.

Ці завдання структуруються за такими напрямками:

пізнавально-діяльнісний(систематизація та послідовне

поглиблення знань та уявлень дітей у царині образотворчого

мистецтва, формування умінь і навичок з різних видів творчої

діяльності, розвиток спостережливості, зорової пам’яті,

просторових уявлень, кінетичних відчуттів, кольорового

зору,композиційних навичок);

художньо-творчий (формування творчих здібностей та

прагнення до творчої самореалізації, розвиток художньої уяви

і творчої активності);

сприймання та оцінювання (формування естетичного досвіду,

навичок виймання та оціночної діяльності, розвиток

образного мислення, естетичного);

ставлення до явищ мистецтва та дійсності, смаку, оцінок, потреб, формування естетичної культури);

Навчання гуртківців проходить у декілька етапів:

1. Молодша група (1-2 року навчання)
2. Середня група (від 2-х років навчання)
   Вік дітей від 6-13 років

Предмет: «Композиція — графіка»

Тема: «Графічне мислення. Добрий їжачок»

Мета уроку: сприяння розвитку художньо-естетичних здібностей.

Завдання уроку:

1. Надати поняття про мистецтво «Графіка»

2. Оволодіння різними техніками графіки.

3. Розвиток образного мислення, фантазії та уяви.

4. Вміння передати природний елемент в графічній манері.
Методи та прийоми: розповідь, коментар, демонстрування робіт художників.

Види діяльності: сприймання, пізнавальна, художньо-практична

-->

Місце проведення уроку: кабінет закладу

План — конспект уроку

1.Організаційний момент

2.Актуалізація опорних знань і вмінь.Бесіда.

- Які елементи графіки використовують художники :

-->

3.Розробка. Викладення нового навчального матеріалу

Слово вчителя з елементами бесіди:

Дуже важливо знати історію виникнення мистецтва графіка.

Це вид мистецтва, назва якого походить від грецького слова, що в перекладі означає “пишу, дряпаю, малюю”. Графіку можна вважати основою всіх образотворчих мистецтв. Адже основним засобом створення художнього образу у графіці виступає найбільш простий для людини спосіб відтворення побаченого – лінія, штрих, які творять контур предмету або фігури.

Малюнок – це найбільш давній вид графіки, з нього і починається зародження образотворчого мистецтва. Витоки малюнку можна знайти у наскельному живописі неоліту, у античному вазописі, середньовічній мініатюрі. З епохи Відродження малюнок набуває самостійного значення у формі ескізів, альбомних замальовок, етюдів, які виконуються із застосуванням багатьох засобів: олівця, вугілля, крейди, сангіни, пера, пензликів і різних сортів чорнил, туші, акварелі.

В чому сила цього стиля мистецтва?

У графіці посилюються контрасти білого і чорного, активно застосовуються контур і звучання чорної плями. Завдяки цьому стає більш виразніша конкретна думка чи ідея, посилюється енергетика форми та простору.

На минулому занятті ми разом намагалися опанувати різні техніки графіки. І ви дуже добре це зробили.

-->

4.Практичне завдання

Тепер буде складніше завдання, але ще цікавішим.

Сьогодні будемо малювати якусь тварину, використовуючи

графічні елементи. Наприклад їжачка.

Ви бачили цю тварину в природі?

Якщо так, тоді поміркуймо разом, -який він? Як будемо його

малювати на папері?

Тепер беремо білий аркуш паперу формату-А4.

Також простий олівець середньої мьякості(НВ).

Білу пластичну резинку, щоб було можливо стерти зайві

лінії.

Тепер починаємо малювати ескіз нашої композиціїї.

Намагайтеся зображувати їжака композиційно грамотно.

Бажанно в центрі аркуша.

-->

Тепер, коли ескіз намальований, треба поміркувати і вибрати

найбільш потрібний стиль графічної роботи. 

 

-->

Хоча штрихи малюються в різні сторони, але не

хаотично.(Вчитель демонструє, як треба це робити)

Важливо памятати , що,працюючи, треба вчитися

контролювати свою силу. Чим сильніше натискаємо на ручку,

тим більш темніші лінії на малюнку.І навпаки.

Завдяки цьому можливо отримувати високу якість графічної композиції,реальну передачу структури поверхні та обєм

предмету.

Отже, потрібно взяти чорну гелеву ручку і потренуймося малювати голки їжачка.

-->

Завдяки вашим зусиллям застосовувати знання, у їжачка виросли справжні голки.

Але це ще не все.Нам треба розмалювати обличчя і ніжки.

На цей раз, для більшої виразності, будемо використовувати

іншу техніку.(Вчитель показує дітям зразки , щоб вони

вибрали найбільш вдалий)

Отже, ви вибрали « крапочки» та «криві лінії»

Після наполегливої праці вам вдалося створити красивого

їжачка у стилі — графіка.

-->

5.Фінал.Підведення підсумків уроку.

Обговорення учнівських робіт.

Після завершення роботи відбувається обговорення

учнівських малюнків.Із малюнків створюють виставку

«Графічний погляд»

 3

Центр дитячої та юнацької творчості

Новомиколаївського району Запорізької області

ІЗ БАТЬКІВСЬКОЇ КРИНИЦІ

Пісні часу Зелених свят: маївки, русальні та царинні пісні, івана купала

      

Новомиколаївка 2012р.

ЗАПИСАЛИ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ОБРЯДІВ:

Гурток «Юні інструктори»

Керівник гуртку ЦДЮТ – Кучерява Ірина Анатолівна – 068 441-32-00

Гуртківці:

Суббота Станіслав –учень 11кл. Новомиколаївської СЗОШ №1

Боміс Інга –учениця 8кл. Новомиколаївської СЗОШ №1

Кривенко Данил – учень 11кл. Новомиколаївської СЗОШ №1

Федько Олеся – учениця 8кл. Новомиколаївської СЗОШ №1

Підлявський Владислав - учень 11кл. Новомиколаївської СЗОШ №1

Клевчук Іван - учень 11кл. Новомиколаївської СЗОШ №1

1. ВСТУП.

    Найважливіші складові духовного життя народу - свята та обряди. Вони відображають не тільки етнічну своєрідність, але й естетику, моральні цінності, ментальність, історію. До числа інститутів, породжених релігійними уявленнями й аграрним укладом побуту, належали календарні свята та обряди. Це - найдавніша обрядовість, корінням своїм вона сягає первісних, язичницьких вірувань. Значно пізніше церква сприйняла систему землеробських свят, яка вже склалася, і надала їй християнського забарвлення. Свята і обряди календарного циклу регламентували всі сфери життя українського селянина - виробничу, суспільну, сімейну, а головна їх мета - відвернути стихійне лихо, вплинути на врожайність.

   У аграрному календарі українців не було різкого розмежування між сезонами. Обрядовість зимового циклу поступово переходила у весняну, весняна - у літню і т.п. Кожний цикл ніс своє сезонне смислове навантаження (підготовка ґрунту, сівба, посадка - весною; збір і збереження врожаю восени). Календарний цикл насичений безліччю ритуалів і прикмет, які також зв'язують пори року.

  Зимові свята починалися 21 листопада з Введення, “коли вводилося лiто у зиму”. Цей день віщував, яким буде наступний рік: урожайним чи ні, посушливим чи дощовим.

 Великодні свята завершувалися поминальними днями - Радуницею (“поминками”, “гробками”). Як правило, першої післяпасхальної неділі люди йшли на цвинтар “христосуватися з померлими” - обідали на могилах, пов'язували хрести рушниками. Іноді на пасхальний стіл ставили “могилку” - миску з пророщеним вівсом, в яку клали стільки крашанок, скільки родичів в сім'ї померло. Існував звичай пускати по річці шкаралупу, яка повинна була повідомити предкам про настання Великодня.

  Завершення весняного і початок літнього періоду у східних слов'ян пов'язаний з трійце-русальною обрядовістю, в основі якої лежить культ рослинності, магія заклинання майбутнього врожаю. На “Зеленi свята” (так в народі називалося християнське свято Трійці) хатину і двір прикрашали зеленими гілками верби, липи, клену. Підлогу застеляли гілочками м'яти, любистку, чебрецю. До цього свята належить цікавий обряд “завивання берези” або “водiння куща”. Дівчинку або молоду дівчину прикрашали квітами,зеленню і водили по селу. Цим обрядом і спеціальними піснями хотіли вимолити у природи багатий урожай.

  Особливо виділяється давньослов'янське свято літнього сонцестояння - Купала або Івана Купала (7 липня). Це свято не сприйняло християнські риси і залишилося в архаїчній язичницькій формі.

   Апогеєм аграрно-господарського року українського селянина було свято завершення збору врожаю - “обжинки”, багате піснями та архаїчними ритуалами. Наприклад, відгомін древніх жертвоприношень - виготовлення “спасової бороди”, яку зав'язували з останніх пучків незжатого колосся і залишали на полі; плетіння обжинкового вінка (його заквітчували стрічками і зберігали до весни, зерном з цього вінка починали сівбу). Свята Катерини (24 листопада) і Андрія (30 листопада) мали молодіжний характер. Дівчата та юнаки ворожили в ці дні, влаштовували веселе гуляння з танцями, іграми, розігруванням, гумором.

2. МАЇВКИ

Маївки (майські пісні) - твори календарної обрядовості початку літа, назва яких, можливо,

походить від "май" (травень) чи "маяти" (прикрашати зеленню) або "мавки" (духи лісу та поля). Ними супроводжувались описані обряди Зеленої (Клечальної) неділі та пов'язані з нею ігрища молоді. Ці твори менш збережені і досліджені, ніж веснянки і гаївки. Найпоширенішим тут є мотив замаювання хат, подвір'їв:

 Звеселіло подвір'я

 Прийшло зелене іря...

 ...Везе Касійко бука,

 Бука зелененького

 Для ґазди молоденького.

 Уся череда, уся,

 Тільки скотаря нема.

 Пішов скотар на зілля

 Нинька свята неділя.

 Окрему групу становлять маївки, якими супроводжувались обряди прикрашання худоби, що зберегли зв'язок із тотемними поклоніннями, і носять серйозний характер (ці твори іноді носили назву пастуші пісні):

 Мене мама будила (2)

 І так мене просила.

 Аби я збирав цвіточки (2)

 Худобі на віночки.

 - І би-сте вінки вили (2)

 Худобу намаїли.

 Як буде веселонька (2)

 Та й буде здоровонька.

 Далі хлопці і дівчата сходяться докупи і радяться, як краще вити віночки, і, виплітаючи їх, величають корівок за молоко, сметану, масло, сир. У деяких піснях зустрічаються звертання до окремої корови:

 Вийся, віночку, гладко,

 Як червоненьке ябко.

 Та й вийся, увивайся,

 На корову придайся.

 Пасла Красечка, пасла,

 Цебер каші принесла.

 Ой ми вінки ввивали,

 Щоби-сьмо Красю вбирали.

 В окрему групу виділяються майські пісні, якими супроводжувалися обряди водіння тополі, куста, кралечки - "замаяної" дівчини, яку водили дівчата від двору до двору:

 Стояла тополя край чистого поля.

 Рефрен:

 Стій, тополенько, стій не розвивайсь,

 Буйному вітроньку не піддавайсь...

 Цей обряд зберігає не лише зв'язок із анімістичними уявленнями, а й з Великодніми святами на основі вшанування культу покійників. В обряді "куста" також звучать мотиви проводів дівчини до зеленого гаю, її зустрічі з парубком чи козаком, розмова між ними. У цьому виявляється поєднання культу духів з ігрищами молоді в час Зелених свят.

 Тема весняних молодечих ігор продовжується у маївках, якими супроводжувались ритуали "гойдалки" - гойдання дівчат та хлопців на "вербових колисках", що передували їх любовним забавам:

 Ой у лісі, при горісі, при дубку,

 Там повісив Іваньо гойдалку.

 Та посадив Голяну - кохану.

 Гойдайся, Голяно, високо,

 Щоб було видненько далеко.

 Щоб твої биндочки маяли,

 Щоб твої перстені сяяли.

 Часто така гойдалка називається колискою.

Гойдалки. Звичай гойдатися на гойдалці походить, як думають дослідники, з сходу, де гойдалка була відома ще в стародавні часи. До слов’янських країн цей звичай міг прийти з Туреччини, бо саме в південних слов’ян, що були під турецьким впливом, гойдалка - найулюбленіша весняна розвага.

Тепер це тільки розвага, але колись в основі цього звичаю була поважна мета: очищатися повітрям від усього злого, що накопичилося за зиму. А звідси: хто очиститься, той буде здоровий, а хто не очиститься - буде хворіти. У Боснії, Герцеговині, Сербії, а частково і в нас, на півдні України, існує повір’я, що хто погойдається на гойдалці в Лазареву суботу (у нас, властиво, на Великдень), той весь рік буде здоровий, а хто не погойдається, у того буде боліти голова.

 Що цей звичай прийшов до слов’ян з нехристиянського сходу і колись вважався поганським, свідчить такий факт. Патріарх Андріян у 1697 році в інструкції, що була заадресована «старостам попівським», наказував не ховати «ни на кладбищь, ни на убогомь дому, а на Поль и вь льсу тьхь, которые зграя утонуть или сь качели уб’ються». Отже, якби цей звичай не вважався поганським, то церква не протестувала б проти гойдалки, та ще так суворо.

 Пізніше гойдалка, як і багато інших поганських звичаїв, пристосувалася до нових обставин і здобула християнського тлумачення.

 Існує звичай чіпляти в стодолі гойдалку; і старий, і молодий повинен погойдатися на цій гойдалці, на згадку про те, що Юда повісився.

 Тут же, біля гойдалки, звичайно грають у крашанки чи писанки. Грає не тільки молодь, але й дорослі, жонаті чоловіки. Жінки й дівчата в іграх участи не беруть.

 Найчастіше грають в «навбитки», в «котка» та в «кидка».

 Гра «навбитки» полягає в тому, що один тримає в руці крашанку, носком догори, а другий б’є носком свого яйця. Потім б’є другий по кушці, тобто, по протилежному кінці; чия крашанка розіб’ється з обох кінців, той програв: він віддає свою крашанку тому, хто виграв.

 У «котка» грають так: з похилого місця, з перепоною внизу котять яйця, одне за одним, намагаючись котити так, щоб попасти своєю крашанкою в крашанку партнера. Правило: хто частіше попадає, той більше виграє.

 Гра в «кидка». Один з партнерів кладе дві крашанки на такій віддалі одна від одної, щоб поміж ними не могло прокотитися яйце; другий партнер стає на віддалі одного сажня і кидає свою крашанку; якщо він попаде одночасно в обидві - виграв, а як попаде в одну або не попаде в жодну - програв.

 Грають ще так: кладуть кілька шапок, під одну з них - крашанку; хто відгадає, під котрою з шапок є крашанка, той виграв, а не відгадає - програв.

 Подекуди подібні ритуали відбувались на Великдень у зв'язку із культом померлих предків.

 У маївках часто зустрічаються любовно-еротичні мотиви та мотив ворожіння по куванню зозулі, що споріднює їх із гаївками:

Іграла зіронька, іграла,

З ким ти, дівочка, гуляла? І гуляла?

- З тобою, хлопчичок, з тобою, і з тобою,

Під зеленою вербою, і вербою.

Над холодною водою, і водою,

Під колючою грушею, і грушею,

З тобою, хлопчик, з душею, і з душею.

 Маївки, як і більшість жанрів календарної обрядовості, є творами усної народної пісенності, де дійство поєднується зі словом, вони нерідко виконуються у формі діалогу.

3. РУСАЛЬНІ ПІСНІ

 Русальні пісні - жанр календарно-обрядової лірики, пов'язаний із святкуванням Русалій (Русального тижня, Русального великодня).

Русальні ж пісні мають мелодію неширокого діапазону. Часто завершуються "гуканками" ("гу", "у", "уй", "і" та ін.). Строфа здебільшого дворядкова різної форми (4+4, 5+5, 6+6). Існують також русальні хороводи.

Цього року з 6 червня розпочався Русалчин тиждень. Його відзначають за тиждень до Зелених свят, а на четвер припадає Русалчин Великдень.

 І до сьогодні люди вірять, що весною, як тільки вкриються травами луки, розпустяться верби й зазеленіють поля, з води на берег виходять русалки.

 Русалки — це дівчата або молодиці, які під час купання втопилися. Утоплениці стають русалками на віки-вічні. Місяць і зорі викликають їх з води на берег. Вони не мають на собі одягу. У них біле знекровлене тіло, довге волосся, зелене, як трави, стан високий і гнучкий, очі палкі і сині. На голові в кожної вінок з осоки, а в старшої — з водяних лілей.

 Вийшовши з води, русалки сідають на березі, розчісують своє довге волосся, або водять дивовижні, з таємничим шепотом, хороводи. Іноді русалки вилазять на дерева й гойдаються на гіллі, співаючи пісень. Русалчині пісні небезпечні — хто почує їх, то не зможе втриматися, щоб не підійти і тоді вони заманюють до себе, беруть у коло, бавляться, а потім лоскочуть і затягнуть у річку на дно.

 В Україні довго зберігався звичай серед жінок — в Русалчин тиждень розвішувати по деревах полотно, щоб його русалки брали собі на сорочки. Також на вікнах розкладали гарячий хліб, щоб водяні діви були ситі. Заборонялося кидати лушпиння яєць у воду, бо тоді серед нього плаватимуть русалки й робитимуть шкоду людям. У Русалчин тиждень ніхто не наважувався купатися у річці, хіба що відьми, бо вважалося, що лише вони не бояться русалок.

 А на Русалчин Великдень, у четвер, не працювали, щоб не розгнівати русалок, бо вони можуть нашкодити худобі, птиці й усьому господарству. Цього дня дівчата зранку йшли у поле «на жита» і на межах клали хліб — «щоб жито родило».

 Також на Русалчин Великдень дівчата ходили таємно в ліс, маючи при собі полин та любисток (бо русалки бояться цих рослин), і там кидали завиті вінки, щоб русалки насилали їм багатих женихів. По одинці в ліс чи в поле не ходили, і не купалися у річках — «щоб русалки не залоскотали».

 Старші люди на Русалчин Великдень готували просто неба різноманітні страви і пригощали одне одного. Господині поливали молоком шлях, чи стежку, де ходили їхні корови до водопою, або на випас. Також існувало повір’я, що у свій Великдень русалки виходять з води, бігають по полях та городах, розшукують своїх матерів. Якщо родичі не поминали їх у суботу, то впіймавши матір, русалка могла лоскотати її, примовляючи: «За те тебе лоскотала, що мене не поминала!» — і могла залоскотати до смерті.

Якщо хтось помирав на Троїцькі свята, то жінки журилися. Особливо, якщо це була маленька дитина. Вони вірили, що вона буде русалкою. Бо русалками ставали нехрещені діти або ті, що народилися неживими, а також утоплені.

 Таких дітей ховали під порогом хати, щоб душі немовлят не мучилися, адже їх хрестили щоразу і люди і піп, коли з хрестом заходили до хати, або читали молитву, переступаючи через поріг. Вважалося, що протягом семи років, до свого обернення в русалки, душі цих дітей носяться в повітрі, а на Трійцю просять собі хреста: «Мене мати породила, нехрещену положила».

 Якщо хтось із християн чув цей голос, то мусив сказати: «Іван та Марія! Хрещу тебе в ім’я Отця, Сина і Святого Духа. Амінь», — і кинути рушник чи хустку, тоді душа такої дитини мала піти до раю. Якщо ж до семи років отак ніхто її не охрестив, то вона ставала русалкою.

 У перший день Петрівки відбувалися проводи русалок. У ці дні дівчата в полі, у житах, робили спеціальний обід — тризну в честь русалок. Причому обов’язково серед страв мала бути яєшня.

 Яйце, починаючи з Великодня, проходило крізь усю весняну обрядовість: воно з’являлося на Великдень як символ зародження нового життя, а коли весна закінчувалася, яйце вживали у вигляді яєшні (зародок повинен був перетворитися на плід). Після тризни дівчата ходили по полях з розплетеними косами і вінками на голові, співаючи пісні. Потім пускали на воду клечальні вінки, що були виплетені ними у перший день Зелених свят.

У Русалчин Великдень також святкували похорони Ярила — бога, що уособлював собою родючу силу весняного сонця. Наші предки уявляли собі, що в цей час Ярило ходив ночами по полях у білому одязі з вінком маків і хмелю на голові, а в руках носив серп і дозріле колосся жита й пшениці. Перед Петрівкою Ярило мав померти, адже плодюча енергія землі й сонця досягає своєї кульмінаційної точки та іде на спад. Похорони Ярила символізували це явище.

Молоді жінки відмічали похорони Ярила веселими забавами. Зазвичай вони веселилися без участі чоловіків. Жінки сходилися до шинку, пили горілку, танцювали та співали сороміцькі пісні, що в інший час, звичайно, вони не робили. У цій забаві брали участь тільки одружені жінки — вдовиці й самітниці не допускалися.

 На Поліссі і до сьогодні Русалчин Великдень – четвер — називають «розигри», бо цього дня русалки граються у житі, а тому ходити біля житніх полів небезпечно.

 Оскільки це свято було пов'язане з духами землі і води, то у русальних піснях широко відображені не лише їх архетипи, а й образи, що їх супроводжують: ночі, місяця, берега, річки, криниці, верби тощо. Так, образ місяця в піснях-замовляннях виявляє зв'язок із астральним культом і є невід'ємним атрибутом русалчиних гулянь (вважалось, що при місяці вони виходять із води і водять хороводи):

 Ой вигляни, срібний місяцю, із-за хмароньки,

 Бо повинна вийти з води сестра-русалонька.

 Розпрощалася вона зі світом, моя мила,

 А сьогодні повинна вийти, бо зелена неділя.

 Частий мотив цих творів - прохання русалками у жінок полотна, сорочок чи наміток:

 Сиділа русалка на кривій березі,

 Просила русалка у жіночок наміток,

 У дівочок сорочок:

 - Жіночки-подружки, дайте мні намітку!..

 Щоб задобрити русалок, жінки у ці дні самі розвішували по деревах дарунки.

 Хоча русальні пісні сповнені глибокого ліризму, поетизації образів лісових, польових та водяних істот, вважалось, що русалки можуть завдавати багато шкоди людям і навіть забрати їх із собою "на той світ". Частим у цих творах є мотив загадування русалкою загадок людині, з якою вона зустрілась:

 Ой біжить, біжить мала дівчина,

 А за нею та русалочка:

 Та послухай мене, красна панночко,

 Загадаю тобі три загадочки,

 Як угадаєш - до батька пущу,

 Не угадаєш - до себе возьму.

 Тут образ дівчини-семилітки перегукується із відповідним казковим персонажем. Усі ці загадки, як і їх відгадки, архетипні, сягають корінням глибокої давнини, сповнені сакральним змістом, сприймаються як такі, які може відгадати лише посвячена людина:

 А що грає - голос має?

 А що плаче - сліз не має?

 А що біжить без пригону?

 А що світить в ясну пору?

 А що в'ється круг деревця?

 А що горить без полум'я?

 А що росте без кореня?

 - Хіба би я не дівчина,

 Щоб я того не д'гадала:

 Скрипка грає - голос має,

 Сокіл плаче сліз не має,

 Вода біжить без пригону,

 Місяць світить в ясну пору,

 А хміль в'ється круг деревця,

 Сонце горить без полум'я,

 Камінь росте без кореня.

 Але дуже часто ці пісні завершуються тим, що "Дівчина загадочок не вгадала, Русалочка дівчину залоскотала".

 Завершувались Русалії урочистими проводами русалок із села, що супроводжувалось подекуди водінням дівчини, її ритуальним поливанням, проводами до води (що, очевидно, є заміною колишнього жертвоприношення, після якого вона сама "ставала русалкою"). Тема проводів русалок теж знайшла своє відображення у русальних піснях:

 Проводили русалочки, проводили,

 Щоб вони до нас не ходили,

 Да нашого житечка не ломили,

 Да наших дівочок не ловили.

 Або:

 Проведу я русалоньку до бору,

 А й сама вернуся додому.

 Ми свою русалоньку проводили,

 Гіркою осикою заломили.

 Як у весняний період, у час Зелених свят та Русалій були і свої особливі ігри. Серед хлопців поширеними були бої, перебої та перегони. Бились один на один

 чи група проти групи

    Ці ігри були дуже різноманітними за своїми правилами - учасники могли битись кулаками чи без рук (тільки грудьми). Можливо, ці ігри були символічним утвердженням повної перемоги літа над зимою, або ж були змаганнями між двома парубочими громадами. М. Костомаров висловлює думку, що ігрища на тематику боротьби є замовляннями перед військовими діями, війнами.

 Зовсім іншого характеру була ритуально-обрядова гра "завивання берези" (на деяких територіях вона носить назву кумування). Цей обряд відбувався в лісі. Дівчата й хлопці парами завивали гілки на березі колом, обнімаючись крізь нього. Тоді хлопець зрізав цей "вінок", щоб гілки не розійшлися, а дівчина кидала його на воду, ворожачи на ньому, як у час купальських свят. Учасники обряду (чи це пара - хлопець з дівчиною, чи двоє дівчат) ставали кумами - найближчими друзями:

 Ой кумочки, да голубочки,

 Ми у ліс ідем, ми кумиться йдем!

 І покумимося, й поголубимося!

 А на дубочку два голубочки:

 Они купляться, обіймаються й пригортаються...

 Також парубки з дівчатами грали гру "Горюдуба", що теж є глибоко символічною: пара (дівчина з хлопцем) втікає від "ловця", який ловить дівчину, а всі у цей час вигукують: "Гори, гори ясно, щоби не погасло!" Ця гра була провіщенням купальських свят, щоб ясно горіло і сонце, і вогнище, яке воно уособлювало.

 Отже, за тематикою, мотивами та образністю русальні пісні виявляють зв'язок із жанрами весняної обрядовості, із повір'ями, легендами, забобонами, а також містять казкові елементи та приказки.

 Спільним жанром для весняної та літньої обрядовості були царинні обряди, які відігравали роль своєрідного оберегу сіл, полів, пасік, водоймищ, господарств, домів тощо. За способом виконання вони подібні до ритуалів водіння тополі (куста). Ці обряди здійснювалися з метою оберегти від природних стихій, лиха, епідемій і супроводжувались царинними піснями. Найбільше вони відомі на Лемківщині та Бойківщині. Тексти царинних пісень майже не збереглися, за словами Ф.Колесси, вони "мають характер молитов за врожай та охорону піль перед злими вітрами й тучами... а подекуди подібні до колядок...":

Вийди, виглянь, сонечко, усміхнись!

Наше зело-житечко колосись!

Наливайся житечко, колосись.

Виглянь, виглянь, сонечко, усміхнись!

4. ЦАРИННІ ПІСНІ

 Це замовляння виконувалося до сходу сонця. Люди - члени царинних процесій - простягали руки до сходу, співаючи цю пісню багато разів підряд аж поки не зійде сонце.

 Обходи поля здійснювались, як правило, над ранок, у процесії могли брати участь усі - і дорослі, і молодь, і діти. С. Килимник фіксує детальний опис такої процеси: "Похід уявляв чарівну картину. Усі святочне одягнені;

хлопчики й дівчатка у вінках на голові з живих польових квітів з житніми колосками; дорослі дівчата також у вінках з барвінку з додатком польових квітів та колосся, хлопці в ґірляндах через плече з житнього колосся молодого й зрілого минулорічного; жінки та чоловіки переодягнені та замасковані. Чоловіки з бубнами, сопілками, цимбалами тощо, - жінки майже всі заквітчані польовими квітами. В окремих місцевостях під час цього шестя брали й козу, прибрану в зелень-квіти та колосся... Під час вступу "на ниви" діти й дорослі здіймали неймовірний галас: діти калатали та дзвонили, музиканти грали, дівчата й хлопці співали - це знаменувало "вигнання злих сил з житів"... Усі учасники співали магічних пісень... під час походу молоді, вже одружені чоловіки та жінки, зокрема переодягнені та замасковані - танцювали, скакали, жартували, оббігали межами та суловками поля, одне одного ловлячи...". Потім поля кропили водою або молоком і влаштовували серед поля бенкет з жертовною їжею.

 Часом при епідеміях чи хворобах здійснювалось оборювання села борозною, що замикалась колом і була своєрідним оберегом. Синкретичними стали і церковні обходи полів з іконами та хоругвами, традиція яких була запозичена в язичницьких царинних обрядах...

4. ІВАНА КУПАЛА

НА КУПАЙЛА ОЧИЩАЮТЬСЯ ТРЬОМА СТИХІЯМИ — ПОВІТРЯМ, ВОДОЮ І ВОГНЕМ

«Мамаєва слобода» традиційно святкувала Івана Купайла як християнсько-язичницьке свято, свято містичного кохання, оновлення і народження нового сонця. За підтримки директора «Мамаєвої слободи» Костянтина Олійника, проекту «Вулиця» та етно-гурту «Рожаниця» свято вдалося по-купальськи!

Дерево бажань

 «Ой вийдіть-вийдіть, молодиці,

 Бо хоче Дівка Купайлиці…»

Перший обряд — загадування бажань біля купальського гільця. Купальське гільце, або Купайлиця, не що інше, як Мамаєва верба. Довкола неї зібралося чимало дівчат-чарівниць. Кожна-одна підходила зі стрічкою до священного дерева слов’ян, загадувала сердечне бажання і в’язала кольорову стрічку на гільце. Уявімо собі, скільки інтимних бажань зібрала цього дня Купайлиця, скільки зізнань було у тих світло­стрічках!

 Згодом дівчата водили хороводи — водили біля себе долю. Збуджені молодиці співали у сутінках купальські пісні, часом ніжні, романтичні, а часом відверті і дражливі. Парубки до танцю «не просилися», бо вони ж люблять очима. Але й українські дівчата — не з поступливих: тягли до танцю силоміць.

 «На Хмельниччині купальське гільце прикрашали, крім стрічок, іванчаєм та квітами. А після хороводів хлопці і дівчата бігли наввипередки до Купайлиці, обламували гілля: хто обривав вершечок, ставав власником щастя. Потім це гілля не топили, а складали на рядки огірків для плодоріддя», — розповіла Оксана Собко, одна із організаторів дійства.

Обираючи долю

«КупайлочкоФортуно, ти є там,

Подай сюди вінець щастя нам…»

Такі тепер дівчата повелися: і гуляти люблять, і до танцю охочі, і у ворожінні сильні! Та й віночки сплели вони багаті та пишні. «Дівчата заплітають у вінки своє бачення світу. Ці віночки як своєрідна ікебана — квіти, що живуть. Колись вплітали також заздалегідь засушені трави», — пояснює ще один організатор свята Олександр Гончаренко.

 Тим часом наші панянки поскладали вінки на землю і обрали ДівчинуФортунку. Фортунка брала одну з дівчат за руку та із зав’язаними очима на дотик вибирала їй вінок: на щастя, на раннє заміжжя або на достаток і багатство. Доленосиця виявилася прудкою молодицею, тому вінки роздавала вправно. А хлопці за цей час встигли перепочити, віддихатись і знову про кохання думати.

Сповідь перед вогнем

 «А де той Святий Ян,

 Що нам Три Огні клав…»

Розпалювання багаття біля водоймища на Йвана Купайла уже для нас не дивина: це єдність двох стихій — вогню і води. Але, хоч як стрімко хлопці здіймались би над вогнищем, як ефектно піднімались би спіднички у дівчат, стрибок означав очищення від усього лихого, що назбиралось у людині впродовж року. «Усе погане має згоріти у цьому вогні, — пояснює п. Володимир, один із координаторів проекту «Вулиця».

 Дівчата з етно-гурту «Рожаниця» не вмовкали, виконуючи пісні-перлини. Керівник гурту Інна Шаркова ще дужче розпалювала вогонь, закликаючи всіх очиститися від гріхів. Стрибали через вогонь спершу вправні хлопці-смілодухи, за ними — пари, що збиралися повінчатись. Щоб вінчатись, теж потрібна неабияка сміливість, тому пари зголошувалися не одразу. Бралися за руки міцно, аби пройти тест на довіру. Якщо руки роз’єднуються — це означає, що поспішати з весіллям не варто і хтось комусь не довіряє. Наші пари навіть гадки не мали розмикати рук і від вогню їх годі було відірвати. Після вдалих стрибань через вогонь і не дуже вдалих приземлень настав час для обряду з Мареною. За легендою, Марена — старша русалка або божество, що прирікає людей на голод і холод. Цю солом’яну пані у червоному намисті, яку можна робити з будь-якого гілля і прикрашати як заманеться, відправили горіти у вогні, аби ніякого лиха не сталося і всі самотні вдало знайшли своїх обранців. Після обряду спалювання Марену кинули у воду на поталу іншій стихії.

На хвилях долі

 «Пливи, вінок, за водою,

 Пливе Доля за тобою…»

Віночки, які ще засвітла перетворились на обруч сором’язливости і чистоти, тепер пливли озером, віддаляючись від берега. Прибрані дерев’яними хрестиками і свічками, вони казково освітили царство води. Якщо вінок плив рівно — дівчина мала б вийти заміж швидко: тонув, зупинявся або крутився — ще дівувати. Доля у жінок не з легких — однієї течії замало. Парубок на ймення Богдан наважився зловити віночок на воді і знайти його власницю. І хоч як принц шукав свою Попелюшку, дівчина не знайшлася. Можливо, побоялася такого відчайдушного хлопця, або ж казка просто не подіяла. «У давнину хлопець, який піймав вінок, урочисто приносив його власниці додому. Це означало, що він сватається і йому не можна відмовити. Дівчина подеколи ризикувала, але зазвичай вони з парубком домовлялися. Молодь — як молодь, вона ж хитра», — розповів Олександр Гончаренко.

 В Одесі існує повір’я, що купатись на Йвана Купайла не можна ні за який гріш, оскільки є ризик потонути. Та й існує чимало купальських пісень, в яких парубки, кидаючись за вінками, йшли на дно або молоденькі дівчата тонули. Натомість, за іншою легендою, у цей день купатися найбезпечніше, бо саме тоді всяка нечисть виходить із води. Якщо ж прислухатися до язичницьких обрядів, то Купайло, бог земних плодів і веселощів, благословляв у цю ніч молодих людей на оргії. Тому дівчата і хлопці купалися, щоб очистити своє тіло від тілесних утіх. Сьогодні ж купання є обов’язковим елементом ритуалу і передбачає очищення душі.

Папороті дивний цвіт

 «Ой, зацвіла папороть, зацвіла,

 На Купайла, в темряву між дерев…»

Пошуки цвіту папороті — справа не з простих. Що хлопець тільки не зробить для коханої дівчини! — а по папороть таки не піде. Так і наші парубки, замість того, щоб щастя шукати, залишилися дівчат стерегти.

 Шукати папороть — небезпечно. У багатьох казках папороть не приносить щастя. До прикладу, у польській народній казці хлопець знайшов цвіт папороті. Та квітка мала людське око посередині і мовила: «Все можеш просити, але тільки для себе, — я все виконаю!» Хлопець попросив багатства, маєтку, розваг. Коли це все йому набридло, він захотів провідати батьків. Вони, живучи у злиднях, сина-пана не впізнали. Хлопець побоявся просити у папороті щастя для батьків, боявся все втратити, тому й повернувся до гулянь та бенкетів. А коли знову прибіг до рідного порога, не застав живими своїх батьків. З відчаю горе-син закричав: «А бодай би то все пропало!» Так і провалився він з тою квіткою крізь землю, і ніхто цвіту папороті тепер не може знайти. Отож небезпеки чатують. Казки про цвіт папороті здебільшого поширені в Карпатах. Інколи кажуть, що із прийняттям християнства цвіт папороті навмисне очорнили, щоб він був поганим символом.

На гойдалці поколінь

 «Вигойдай, ти, мене високо,

 Нехай же я подивлюся далеко…»

Останній обряд очищення — катання на гойдалці. Щоправда, після усіх забав до гойдання вже справа не дійшла. А можливо, не нагрішила наша молодь, щоб тричі очищатися. Про гойдання як обряд очищення розповіла Оксана Собко: «У пісні, яку я чула від бабусі, є приспів “Ой, БаруБару…” У піснях нічого випадкового не буває, бо це завжди відгомін давніх обрядів і вірувань: «Ой, БаруБару, на тину Там висіла колисонька на шнуру. А хто в цій колисоньці колисався — Молодий Іванко гойдався. Вигойдай, ти, мене високо, Нехай же я подивлюся далеко. А де ж моя Оксанка походжає, Вишитими рукавами махає? Вишитими рукавами махає, золотими перстенями сяє». Обряд гойдання на гойдалці, до речі, символізував, окрім очищення, також плодоріддя. У кожному селі була гойдалка і люди інтуїтивно гойдалися. Гойдання дуже добре для природи і для молодих пар. Це вібрації поколінь».

 Коли молоді люди очищалися за допомогою трьох стихій (води, вогню та повітря) — це означало, що вони готові до шлюбного періоду життя.

Русальні та царинні пісні пов'язані із святкуванням свята русалій - пори, коли весна переходить у літо, завершуються польові роботи (пор. із назвою давньоримського свята троянд - rosalia). Свято починається із клечання (замаювання хати, подвір'я й воріт різноманітною зеленню і зіллям), що має на меті забезпечити відлякування "нечистої сили" (маґія рослин із поганських часів). Обов'язковим було й поминання померлих. Цілий тиждень від Клечальної неділі (Святої Трійці за християнським календарем) називають "русалчиним", а четвер - "Русальним Великоднем" (Зелені свята за дохристиянською традицією). В народній уяві цей період пов'язувався з ігрищами й забавами русалок, їх проводами геть від живих та в поминаннях померлих. Русалками ж і "нявками" чи "мавками" (від староукр. - навьмрець, злий дух, ставали "потерчата" (діти, що повмирали нехрещеними) та ті, хто помер "наглою", неприродньою смертю.

 Мотиви русальних пісень багато у чім збігаються з мотивами веснянок, пов'язаних з образами природи, рослин (ліс, плетіння вінків, образи дерев). Існує давній обряд прибирання і замаювання дівчини, яку водять по полях, співаючи пісню про тополю ("Тополя"). Подекуди збереглись також процесійні обходи поля з виспівуванням царинних пісень - своєрідних молитов за урожай і вбереження його від природніх стихій. За формою вірша і змістом ці пісні дуже наближені до колядок (5+5).

5. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

 Джерело: Компакт-диск "БЕРВИ".- Проект "Моя Україна".- ГО "Арт Екзистенція"

Джерело: Лановик М.Б., Лановик З.Б. Українська усна народна творчість: Підручник.- 2-е вид., стер.- К.: Знання-Прес, 2003.- 591 с.

Матеріли інтернет сайтів:

http://images.yandex.ua/yandsearch?text=

http://www.torange.ru/Holidays/Easter/Пасхальные-обычаи-8175.html

http://icesun.com.ua/node/2410

http://www.pisni.org.ua/articles/4.html

http://uareferats.com/index.php/referat/details/2865
и